Шляхами і стежками життя. Наталена Королева

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що довго-довго спала зачарованим сном, тільки тепер прокидається, щоб жити справжнім життям…

      Бабунин старий похмурий дім, баба Северина, Маруся – на все це тепер ледве пам’ятала. Немов все те бачила у сні або чула, як розповідають про те казку! Все це не було життя правдиве, живе. Була це казка!.. Дуже сумна казка…

      З усміхом згадувала про недавню аахенську пригоду. І це мусило бути! У казці завжди є якийсь лихий «orge»219. І от зустрінула його, побачила живого «orgа»… Але все це розвіялось, розтануло, живе життя повіяло могутнім, очищуючим подихом. Тепер починається те «справжнє», здорове, дійсне життя: вона вертає до нього!

      Мармурове бурґоське розп’яття на площі св. Марії220 простягало до Естрельїти обійми, немов жива істота, що чекала на втрачену відсутню й кликала її, певна, що та вернеться. Прийде, бо мусить прийти!

      Нове молоде життя в особах доньї Інес та її дружини оживило старий родинний дім. Старий Ізідро, домосправець, та його жінка, баскійка Xосефа, немовби помолодшали. Згадували дитинство Кларіти, Інесільї та Ніньо, як називали в дитинстві дона Еугеніо.

      – Немов вчора це було! От такими пам’ятаємо їх! – показував Ізідро рукою на метр від підлоги. І навколо усміхнених старечих очей збирались дрібненькі зморшки, на яких блищали сльози зворушення.

      – Люде Божі! – витирала й собі очі Хосефа. – Здається вчора – вчора! – було все це! І от, в цій дитині вернулась до нас Кларіта! – Старенька хапала Естрельїту на руки й цілувала її палко, ніжно, як досі ніхто не цілував сирітку.

      Предобрій бабі Северині ніколи не впало на думку просто й щиро цілувати «панську дитину». Бо «пан», кінець кінцем, який би не був, най хоч і не шкідний, але все ж таки він «не свій брат», але в ґрунті речі – ворог… й чужий!

      Чорною смугою проходить ця межа між «паном» і «слугою», «хлопом» на Україні і ділить їх назавжди. Щоправда, «пан» ніколи не потрудився, щоб цю межу знищити. То і як же мала б вона впасти?

      У патріархальному сільському житті Еспанії ця межа не існує, бо пан221 там живе тим самим життям, що й селянин. Має ті самі радості і тривоги, той самий одяг, їсть за одним столом зі своїми пастухами, говорить про річі, їм близькі, які хвилюють їх однаково.

      Їх не ділить межа, що то – ґранд, а той другий – пастух чи хлібороб. Їх в’яже тверде переконання, що кожний з них має свою гідність, властиву його стану, і нічим не гіршу за іншу.

      Коли еспанський селянин хоче висловити поняття «людина», він говорить: «християнин!» – «один християнин з нашого села», «…бачили його християне…».

      Вираз цей витворився, певно, ще за маврських часів, щоб підкреслити, що то – «свої люде», а не чужинці-маври.

      Естрельїту порівнювали зі старими портретами, шукали подібностей то з тим, то з іншим членом роду.

      І дівчинка довідувалась, ким була «зеленоока» прапрабабуня Інес де Кастро222, ким вчена донья Ізідра223, «доктор СКАЧАТЬ