Загублена земля. Темна вежа III. Стивен Кинг

Чтение книги онлайн.

      – Он той, хто щипав тебе за груди й сміявся. А он там той, хто сказав, що краще сам перевірить, чи, бува, ти не запхнула чогось собі в дупу. А ось той, хто назвав тебе мавпою в сукні за п’ятсот доларів. А там – той, хто водив своїм поліцейським кийком по спицях коліс твого візка, аж поки тобі не почало здаватися, що ти не витримаєш цього звуку і збожеволієш. І той, який назвав твого друга Леона педрилою. А той, що на самому краю, Сюзанно, – то Джек Морт. То вони. Ті камені. Ті люди.

      Вона важко дихала – груди під стрільцевою кобурою з її важким вантажем набоїв поривчасто здіймалися і опускалися. Погляд тепер був прикутий не до нього, а до поцяткованих слюдою камінців. Десь позаду, трохи далі від Роланда й Сюзанни, з тріском розкололося і впало дерево, а гайвороння в небі закаркало ще гучніше. Але жодне з них цього не помітило, так вони захопилися грою, що вже перестала бути грою.

      – Справді? – видихнула вона. – Це вони?

      – Так. А тепер повтори свій урок, Сюзанно Дін, і будь щирою.

      Цього разу слова злітали з її вуст маленькими крижинками. Права рука злегка тремтіла на руків’ї візка, наче двигун на марноході.

      – Я цілюся не рукою. Та, що цілиться рукою, забула лице свого батька. Я цілюся оком.

      – Добре.

      – Я стріляю не рукою. Та, що стріляє рукою, забула лице свого батька. Я стріляю розумом.

      – Так було завжди, Сюзанно Дін.

      – Я вбиваю не з револьвера. Та, що вбиває з револьвера, забула лице свого батька. Я вбиваю серцем.

      – То ВБИЙ їх, заради твого батька! – загорлав Роланд. – ВБИЙ ЇХ УСІХ!

      Її права рука між руків’ям візка і рукояткою Роландового шестизарядного револьвера здавалася розмитою плямою. За мить ліва рука опустилася, а правиця злетіла в повітря, натискаючи на курок так швидко і делікатно, наче затріпотіли крильця колібрі. Долиною розляглося шість невиразних пострілів, і п’ять із шести камінців, що лежали на поверхні валуна, зникли з поля зору.

      Якусь хвилю, поки відлуння перекочувалося туди-сюди, помалу затихаючи, обидва мовчали – здавалося, навіть подих затамували. Навіть круки не галасували, принаймні ті кілька секунд.

      Першим порушив тишу стрілець. Невиразним, але на диво емоційним тоном він вимовив чотири слова:

      – Ти дуже добре впоралася.

      Сюзанна подивилася на револьвер у своїй руці так, наче бачила його вперше. Від дула курився димок, ідеально рівний у безвітряній тиші. Вона повільно вклала револьвер у кобуру, що висіла в неї на животі.

      – Добре, але не бездоганно, – нарешті мовила вона. – З останнім промазала.

      – Хіба? – Він підійшов до валуна й підняв самотній уламок каменя. Подивився на нього, а потім кинув Сюзанні.

      Вона впіймала камінець лівою. Роланд задоволено відзначив, що права рука залишалася біля кобури з револьвером. Вона стріляла краще й природніше за Едді, але, на відміну від нього, не так швидко засвоїла саме цей урок.

СКАЧАТЬ