Тінь аспида. Дарина Гнатко

Чтение книги онлайн.

      – Алло, стривайте…

      Зелені, чаклунські очі поглянули здивовано.

      – Щось важливе, Степане Олексійовичу? У мене Ростик температурить, а Вова на чергуванні…

      Степан розуміюче кивнув і хотів було відпустити її до хворої дитини, але несподівано для себе видав:

      – Алло, я кохаю вас…

      Зелені очі наповнилися недовірою.

      – Ви – що?

      Степан відчув себе більш упевнено.

      – Кохаю вас, – повторив він, мов пісню, ці прості два слова й завмер, і разом з ним завмер увесь світ довкола, й вітерець, що овіював дві постаті їхні, які застигли біля воріт, й пташиний спів, що долинав десь із лісу…

      Він мовчки вдивлявся в її очі, палко бажаючи взріти там відгук, відповідь на його почуття, те почуття, що зробилося в нім таким пронизливим та владним. А вона мовчала, тільки дивилася на нього так… так ніжно, що відчував він, як у серце могутніми поштовхами стукається, вливається щастя… Щастя та радість, бо бачив у її очах те, що вона теж кохає його, й очі її кричали зараз про те, відверто виказували все. Та всі його мільйони, все його сите та розкішне життя, хіба що за винятком того дня, коли народилася Елла, – ніщо не дарувало йому стільки щастя, як подарував оцей погляд зелених очей, у котрому приховувалося кохання.

      Кохання до нього!

      Він підійшов ближче, спробував узяти Аллу за руку.

      – Алло…

      Вона заблимала, й туман того дивного, бажаного для нього почуття розвіявся в очах її так стрімко, й вона ступила крок назад.

      – Степане Олексійовичу, не треба! Ви щось таке вигадали…

      – Моє кохання не вигадки…

      – У нас родини, чи ви вже забули? Я ніколи не візьму на душу такого гріха, не зможу розбити чужу родину. Зрозумійте, це не для мене, та й Єва Захарівна такого не заслугувала, я ж бачу, що вона гарна людина. Та й Вова, я не зможу його зрадити…

      Степан важко зітхнув.

      – Так що ж нам тепер, страждати?

      Алла кинула на нього пронизливий погляд.

      – Усе наше життя – то є страждання.

      – Алло, будь ласка… Ви ж теж не байдужі…

      – Це немає жодного значення, – швидко перервала вона його й, перш ніж він зміг її зупинити, гайнула геть, полишивши його розгублено дивитися їй услід. Простенько, навіть бідно вдягнена, вона так швидко йшла до свого двору, майже бігла, й Степан ледь стримував себе, аби не кинутися слідкома, аби не вхопити її посеред дороги, котрою ходили люди, обернути до себе лицем, й кричати на все село про своє кохання, й цілувати ті маленькі, суворі вуста.

      Бажання так вчинити було просто нестерпним.

      Але він продовжував стояти на місці.

      З того дня стосунки між ними зробилися досить напруженими, але Степан усе одно не полишував своїх наїздів до села, відчуваючи СКАЧАТЬ