Три товариші. Чорний обеліск. Эрих Мария Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Біндінг, – сказав він нарешті, трохи вклонившись, ніби хапався за своє прізвище, як за рятівний круг.

      Дівчина підійшла до нас. Ми стали ще привітніші.

      – Покажи-но машину, Отто, – сказав Ленц, кинувши швидкий погляд на Кестера.

      – А чого ж, можна, – відказав Отто й теж весело глянув на Ленца.

      – Я й справді залюбки поглянув би на неї, – відповів уже привітніше Біндінг. – Достобіса швидка машина. Перегнала мене завиграшки.

      Біндінг і Кестер пішли до машини, і Кестер підняв капот «Карла».

      Дівчина з ними не пішла. Струнка, мовчазна, вона стояла коло мене й Ленца. Сутеніло. Я сподівався, що Готфрід використає ситуацію і вибухне, як бомба. Бо він на такі справи був мастак. Але він наче язика проковтнув. Узагалі Готфрід коло дівчат туркотів, як голуб, а тепер стояв мов пень.

      – Пробачте, будь ласка, – промовив я нарешті. – Ми не бачили, що ви були в машині. А то б не виробляли такого.

      Дівчина глянула на мене.

      – Чому? – спокійно сказала вона несподівано низьким голосом. – Нічого поганого в тому не було.

      – Поганого, може, й не було, але ми повелися не зовсім чесно. Наша машина може долати за годину до двохсот кілометрів.

      Вона трохи подалася вперед і сховала руки в кишені пальта.

      – До двохсот кілометрів?

      – Точніше: сто вісімдесят дев’ять і дві десяті, це зафіксовано офіційно, – гордо заявив Ленц.

      Вона засміялася:

      – А ми думали, шістдесят або сімдесят…

      – От бачите, – сказав я. – Ви ж не могли цього знати.

      – Не могли, – відповіла вона. – Справді, не могли. Ми гадали, що «б’юїк» удвічі прудкіший за вашу машину.

      – Отож-бо, – я відкинув ногою якусь гілку. – А виходить, що ми мали надто велику перевагу. І пан Біндінг, мабуть, неабияк лютував на нас.

      Вона знову засміялась.

      – Якусь хвилину лютував. Але ж треба вміти й програвати, бо як же тоді жити.

      – Звичайно…

      Запала мовчанка. Я глянув на Ленца. Проте останній із романтиків тільки усміхався, поводив носом і не приходив мені на допомогу. Шелестіли берези. Десь за будинком кудкудакала курка.

      – Гарна погода, – мовив я нарешті, аби не мовчати.

      – Так, чудова! – відповіла дівчина.

      – І так тепло, – додав Ленц.

      – Навдивовижу тепло, – закінчив я.

      Знову запала мовчанка. Дівчина, мабуть, подумала, що ми несосвітенні дурні, але мені хоч убий нічого не спадало на думку. Ленц принюхався.

      – Тушковані яблука, – сказав він розчулено. – До печінки та ще й тушковані яблука – делікатес!

      – Безперечно, – погодився я, подумки проклинаючи нас обох.

      Повернулися Кестер і Біндінг. За ці кілька хвилин Біндінг став зовсім інший. Він, мабуть, був одним із тих автомобільних фанатиків, СКАЧАТЬ