Майстерня ляльок. Элизабет Макнил

Чтение книги онлайн.

      – Кому, як не їй, це знати, – виривається в Айріс.

      – І що, на Бога, це має означати? – питає матір.

      Айріс мовчить. Вона витирає підборіддя серветкою. Коричнева підливка тепер на сірому мереживі.

      – Айріс утекла від мене, – випалює Роуз. – Я так перелякалася. Вона була поруч, а вже за мить кудись безслідно зникла. Просто розчинилась у натовпі. Іноді мені так важко встежити за своєю…

      Вона не знає, як завершити речення, й покірно опускає погляд.

      І знову вичитування.

      – Айріс, це правда? Але чому? Колись ти просто обожнювала свою сестру, а що тепер? Утікаєш від неї, залишаєш саму посеред купи людей…

      Айріс продовжує мовчати. Вона знає, що вчинила жорстоко, але це не вона першою відсторонилася від Роуз. Дівчина старається пригадати поперечний неф будівлі, як він гордо височів понад сталевим каркасом, і те, яке піднесення вона відчувала. Проте тісний корсет стримує її й не дає полинути вгору.

      Їй ніколи не вдасться втекти. Їй ніколи не бути вільною. Вона приречена на це жалюгідне животіння, ляпаси та образи пані Солтер та постійну сестрину заздрість, допоки врешті-решт не почне народжувати дитину за дитиною від якогось худорлявого хлопчиська, цілісінькими днями витискати прання через котушку, переполіскувати напівзогнилі тельбухи, начиняти ними недільні пироги і періодично кидатися до малюків, що скиглять від скарлатини, грипу чи бозна-чого іншого, поки сама тим не заразиться…

      Мати зітхає, й Айріс силується не звертати уваги на те, як вона пропалює її поглядом.

      – Ще картоплі? – питає батько, несвідомо поплескуючи по кишені, як завжди, коли Айріс і Роуз віддають йому більшість своєї тижневої платні. Голова зігнута над брудною тарілкою.

      – Ні, дякую, – стиха проказують усі.

      Мати відкашлюється.

      – Айріс? – материн голос звучить, як туго натягнена нитка. Батько підносить погляд. Його передпліччя аж вкрилося сиротами.

      – Чому ти не можеш відповісти, як твоя сестра? Хіба це завдасть тобі аж такого клопоту?

      Айріс втуплюється на товстий шар підливки на тарілці. Їй коштує великих зусиль, щоб не грюкнути кулаком об стіл, не зірвати з нього заплямлену скатертину й не скинути все на підлогу. Вона б хотіла побачити, як той порцеляновий спанієль розбивається на друзки, на крихітні-крихітні шматочки.

      Айріс усміхається.

      – Ні, дякую.

      Робить іще один ковток.

      Годинник пробиває шосту.

      БПР

      – Келих гарячого бренді, – каже Сайлас, кладучи на стіл монету. На церкві гучно бамкає дзвін – шоста година, час вечірньої служби. Він сидить за столиком, що найближче до каміна, щоки порожевіли від тепла. Довкола усе блищить: камінна решітка у формі мушлі, срібні пивні кухлі, що звисають зі стелі, жаринки полум’я, схожі на червону ікру, які пломеніють і згасають, СКАЧАТЬ