Майстерня ляльок. Элизабет Макнил

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ й черепами. Він переїхав до міста в надії розширити свою репутацію поза межі салонів Стока 9, до того ж не було сенсу залишатися на старому місці після зникнення Флік. Окрім того, він підслухав був розмову групки хірургів, які зі щирим захватом говорили про консервацію та препарування.

      Знайти Лондонський університетський коледж було неважко, тож Сайлас щодня спостерігав крізь огорожу, як видатні хірурги перетинали бездоганну заквітчану площу в напрямку до важких дверей, що з гуркотом зачинялися за ними.

      Уночі він сновигав по задвірках коледжу, бо знав, що тоді мають привезти тіла, хоча і не до кінця розумів звідки. І справді, невдовзі щось вкочувалося до дворика, іржали коні, скрипіла чорна підвода, і дорогоцінну річ, огорнуту в сукно, заносили всередину на дерев’яних дошках. Він обережно нахилявся вперед та витягував шию, бажаючи долучитися до уроку, який ті студенти обговорювали напередодні.

      Одного дня до нього підійшов Ґідеон. Він був студентом-медиком кремезної статури і з млосним поглядом багатого парубійка. Ґідеон розповів Сайласові про анатомічні препарати в залі препарування: банки з легенями, що вражені пухлинами, ряди сифілітичних черепів, законсервований мозок, спотворений глибокою раною від сокири, павутинки провощених нервових систем.

      – Ми, звісно, збираємо ці зразки, щоб осягнути таємницю життя, довідатися, як його можна продовжити. Проте твій інтерес до консервування мертвих істот дещо інший, хоч не менш захопливий…

      Сайлас на це набурмосився, однак із плином днів Ґідеон шукав із ним зустрічі дедалі частіше й частіше. Парубок випитувався про найдрібніші нюанси його колекції. Стоячи біля огорожі, Сайлас розповідав про деталі своєї роботи, демонструючи усе на горобцях, пацюках чи польових мишах, звіряв Ґідеонові власні плани на музей і своє ім’я, увіковічнене на ньому. Йому було не втямки, коли ж вони стали друзями. Здавалося, цей момент заслуговував бучного святкування, проте дружба прийшла до них тихо й непомітно.

      – Гадаю, – сказав Ґідеон, коли Сайлас врешті піддався на численні вмовляння й приніс опудало вільшанки, – що норовливий вигин її дзьобика (якого я ніколи й помітити не міг у живій природі) є просто-таки видатною деталлю.

      Його вуса ледь здригнулися, і він підніс руку, щоб приховати свій захват.

      – Справдешній науковий раритет. Воістину, я не певний, чи мені коли-небудь доводилося бачити вільшанку з таким асиметричним алюром. Дивовижа, просто дивовижа.

      Сайлас ледь не розреготався. Ґідеон, студент медичного коледжу, аристократ, захоплювався його роботою. Захоплювався ним. І мати такого друга, чоловіка, з яким щодня, хай навіть недовго, вони проводили час, було для нього честю.

      Згодом Сайлас таки набрався сміливості, щоб попросити у Ґідеона «зразок для своєї колекції», на що той загадково відповів, що має для нього абсолютний скарб, який стане Сайласовим творчим дебютом.

      – Сам Фредерік Рюйш 10 перевернувся б СКАЧАТЬ