Коли Ніцше плакав. Ирвин Ялом

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ труснув головою, стараючись відігнати понурі думки. Звідки вони взялися? Від розмови з Ніцше про смерть? Ні, цей філософ не накинув таких думок, а просто випустив їх на волю. Вони завжди існували й не раз навідувалися. Але де саме в мозку вони крилися, коли не були на гадці? Фройд має рацію: у мозку має бути резервуар мудрованих думок, непідвладних свідомості, завжди насторожених, завжди готових зібратися й вийти на сцену свідомого мислення.

      І не тільки думки криються в цьому резервуарі підсвідомості, а й почуття! Кілька днів тому Броєр, сидячи у фіакрі, заглянув в екіпаж, що їхав поряд. Пара коней бігла, везучи двох пасажирів – літнє подружжя з кислими обличчями. А кучера не було. Екіпаж-привид! Броєра пройняв страх, миттю облив піт – за кілька секунд одежа промокла наскрізь. І тоді виник кучер: він просто нахилився, щоб зашнурувати черевик.

      Спершу доктор посміявся зі своєї дурнуватої реакції. Але що більше про це думав, то виразніше усвідомлював, що мозок його самого, нехай якого там раціоналіста й вільнодумця, все-таки переховує скупчення страху перед надприродним. І не дуже глибоко. Вони завжди напоготові: секунда-дві – й вийшли на поверхню. Ах, чого тільки не віддав би Броєр за медичні щипці, якими можна було б вирвати ці скупчення – з корінням, до решти!

      А сон ніяк не приходить. Броєр підвівся, щоб випростати задерту нічну сорочку й збити подушки. Знову на гадку прийшов Ніцше. Ну й дивак він! Які натхненні розмови були з ним! Доктор любив такі розмови, тоді він почувався вільно, у своїй стихії. Яку ж це «сентенцію на граніті» висловив Ніцше? «Стань самим собою!» «Але хто я насправді? – спитав себе Броєр. – Ким мені призначено стати?» Його батько був учений-талмудист і, напевно, мав у крові уподобання до філософських диспутів. Йозеф був радий, що має за плечима кілька курсів лекцій філософії в університеті, – більше, ніж в інших лікарів: батько наполіг, щоб син провів свій перший курс на філософському факультеті, перш ніж розпочати студії медицини. Також Йозеф був радий, що й досі підтримує стосунки з Брентано та Йодлем[49], своїми колишніми викладачами філософії. Варто було б частіше з ними бачитися. Бесіди в царині чистих ідей якось очищали душу. У них – а може, й тільки в них – Броєр не осквернявся помислами про Берту й похіттю. Цікаво, як воно – проживати в цій царині постійно, на зразок Ніцше?

      А те, що наважується виголошувати Ніцше! Подумати тільки! Сказати, що надія – це найбільше зло! Що Бог мертвий! Що істина – це помилка, без якої ми не можемо жити! Що ворог істини – не брехня, а переконання! Що найбільша нагорода небіжчикам – не вмирати вдруге! Що лікарі не мають права відбирати людині смерть! Жорстокі думки! Броєр дискутував із Ніцше про кожну з них. Однак це була пустопорожня дискусія, бо в глибині душі чаїлася думка, що Ніцше має рацію.

      А ця свобода Ніцше! Як воно – жити в його спосіб? Ні тобі дому, ні обов’язків, не треба платити працівникам, не треба виховувати дітей, СКАЧАТЬ