Коли Ніцше плакав. Ирвин Ялом

Чтение книги онлайн.

      – Безсумнівно, ви перебільшуєте, фройляйн, – почав був Броєр, але йому урвалася мова. Те, що могло видатися підлітковим перебільшенням в устах будь-якої молодої жінки, звучало тут зовсім інакше й сприймалося всерйоз. Годі встояти перед її щирістю й потоком переконливої мови. – Хто він, цей ваш приятель? Чи знаю я його?

      – Ще ні! Але з часом ми всі його знатимемо. Це Фрідріх Ніцше. Напевно, ось цей лист від Ріхарда Ваґнера[5] до професора Ніцше послужить рекомендацією. – Вона вийняла листа з сумочки, розгорнула й простягла Броєрові. – Передусім мушу сказати: Ніцше не знає, що я тут і що цей лист у мене.

      Почувши останню фразу фройляйн Саломе, Броєр завагався. Чи годиться мені читати? Таж професор Ніцше не знає, що вона показує мені це послання. Навіть не здогадується, що воно в руках Саломе! Як вона запопала цього листа? Позичила? Вкрала?

      Броєр пишався багатьма своїми рисами. Він був вірний і щедрий. Його винахідливість у діагностуванні стала легендою: у Відні Броєр був особистим лікарем великих науковців, митців і філософів, як-от Брамс[6], Брюке[7] та Брентано[8]. У свої сорок доктор прославився на всю Європу, й видатні люди Заходу подорожували здалеку, щоб проконсультуватися з ним. А найбільше він пишався своєю порядністю: ні разу житті не вчинив чогось ганебного. Броєру довелося б відповідати хіба що за свої плотські помисли про Берту, які по праву мали б адресуватися дружині Матільді.

      Тож він вагався, брати чи не брати листа з простягнутої руки. Щоправда, недовго. Ще один погляд на кришталево-блакитні очі – й доктор узяв. Датований 10 січня 1882 року лист починався звертанням «Мій друже Фрідріху…» Кілька абзаців обведено.