Букет улюблених квітів. Светлана Талан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ злякати своє неждане щастя. Вони поставили машину на стоянці й пішли до будинку, де жила Марина. Так, ніби й належало, піднялися сходами до квартири жінки. Марина принесла чай та пиріжки з картоплею, і вони повечеряли. Слава сидів з Мариною поряд. Жінка була так близько, що він відчував витончений аромат її парфумів, змішаний із запахом волосся й тіла, і та близькість п’янила його, хвилювала. Чоловік обережно обійняв її за плечі та пригорнув.

      – Як добре! – стиха промовила вона. – Так надійно й затишно.

      – І мені добре біля тебе, – сказав Слава, не помітивши, як перейшов на «ти».

      Чоловік пестив її волосся, а потім ніжно провів губами по шиї. Жінка повернула лице до нього й несміливо торкнулася губами його вуст.

      «Як багато я втратив», – устиг подумати чоловік до того, як шалена пристрасть охопила їх обох…

      Уранці Марина прокинулася першою. Вона почувалася найщасливішою жінкою на світі. Марина гнала від себе думку, що все це може скінчитися, знаючи напевно, що такого вже ні з ким не буде, що ці зустрічі залишаться найсвітлішими та найприємнішими спогадами в її житті. Вона дивилася на чоловіка, який спав, намагаючись запам’ятати кожну рису його обличчя. Їй завжди подобалися чоловіки з довгим волоссям. Чому? Вона й сама не знала, та її ідеал чоловіка був саме таким, з довгим, обов’язково добре доглянутим волоссям. Славко був високий, широкоплечий, кремезний, без складок жиру на животі, підтягнутий і доглянутий, із волоссям, зібраним у «хвостик» гумкою. На ніч Слава зняв її, і тепер волосся розсипалося віялом по подушці.

      «Ще не сиве волосся, – подумала жінка, – лише скроні трохи посвітлішали, ніби хтось сипнув на них жменю борошна».

      Марина так не хотіла йти на кухню, але мусила. Вона зітхнула, легенько провела кінчиками пальців по Славиному волоссю й навшпиньки вийшла з кімнати. Марина швидко зготувала сніданок і повернулася до ліжка, де ще спав чоловік із її мрій. Вона вдивлялася в дороге обличчя, знову вкарбовуючи у пам’ять кожну дрібничку. Жінка шкодувала будити, але час був невблаганний. Поглянувши на годинник, вона зітхнула й торкнулася губами оголеного плеча чоловіка. Той відчув її ніжний дотик і усміхнувся, не розплющуючи очі.

      – Любий, час прокидатися! – промовила Марина, зловивши себе на думці, що ладна робити так щоранку все життя, що ще лишилося попереду.

      – Якщо ти не сон, то я прокинуся, – відповів Слава й розплющив очі. – Не наснилося! Ти справжня і поруч зі мною! Маринко, знаєш, що я зараз подумав?

      – Ні, не знаю, – з ледве помітною усмішкою на обличчі відповіла Марина.

      – Людина все життя щось шукає, а на схилі літ починає розуміти, що її метушня нічого не варта, а для щастя потрібно так мало!

      – Ти хочеш сказати?..

      – Так! Я – щасливий! І все завдяки тобі! Дякую долі, що звела нас!

      – Я спізнюся на роботу, – нагадала Марина. – Якщо мене звільнять, то я стану не такою вже й щасливою.

      – Усе! Встаю і біжу!

      Після спільного сніданку Марина вперше за багато років не відчула самотності прийдешнього дня. Вони СКАЧАТЬ