Букет улюблених квітів. Светлана Талан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вазою! А тут залякувати… Ні, я в таку маячню ніколи не повірю! До речі, тобі однаково доведеться щось відповідати Анатолію, то, якщо ти не проти, скажу, що я про це все думаю.

      – Знаю, що казатимеш.

      – І що ж? – усміхнулася Марина.

      – Кращого не знайти, він мене кохає. Далі продовжувати?

      – Не треба. Що тебе стримує вийти за нього?

      – Мабуть, я надто довго намагаюся зберегти те, чого давно вже немає, – замислено промовила Тамара.

      – Ти про Марка?

      – Про нього, – зітхнула Тамара. – Розумію, що минуле залишилося позаду – це факт, і тут нічого не зміниш. Досі картаю себе за те, що тоді сталося. Якби я нічого від Марка не приховувала, все було б інакше.

      – Скільки можна гризти себе? – Марина зазирнула подрузі в очі. – Те, що трапилося з Марком, могло трапитися будь-коли та будь-де. У кожного своя доля, і нам її не змінити.

      – Ні, все було б інакше, якби я йому розповіла правду ще першого дня нашого знайомства. Одна брехня потягнула за собою іншу, неправда нанизувалася, як намисто, аж поки нитка не витримала, розірвалася, і всі намистинки розсипалися так, що не зібрати їх докупи, як не силкуйся.

      – Не подобається мені твій настрій, Томо. Може, нам винця випити?

      – Такої спеки? Ні, не хочу!

      – Обіцяють дощі, а де вони? Ніяк до нас не дійдуть.

      – Дощ і негода таки буде, – стиха зронила Тамара.

      Марина помітила, що Томині думки зараз десь далеко й зовсім не про дощ. Розрадити подругу не вдалося, і жінка попрощалася.

      Розділ 14

      Марині снилося жахіття. Уві сні вона почула Тамарин крик і кинулася бігти на її голос. Жінка опинилася на височенній скелі біля бездонної прірви, над якою висіла, учепившись руками за кам’яний виступ, її подруга та благала про допомогу.

      – Томочко, чекай, я зараз! – гукнула їй Марина.

      Вона лягла на землю й спробувала подати подрузі руку. Тамара міцно вхопилася за неї, просячи: «Тягни мене, змилуйся!» Марина силкувалася підтягти Тамару вгору, але відчула, що під вагою її тіла починає сповзати у прірву. Жінку охопив відчай: вона зрозуміла, що, продовжуючи рятувати подругу від прірви, опиниться в ній сама. Втрачаючи опору, Марина ковзнула ногами по каменях і поволі посунулася до краю виступу. Страх скував її, і вона заледве спромоглася сказати: «Томо, відпусти руку!». Але та ще дужче потягнула її на себе.

      – Пусти-и-и! – заволала Марина й прокинулася.

      Сон був таким реалістичним, що Марина підхопилася з холодним потом на чолі, відчуваючи справжній біль у руці.

      «Що означає такий сон? – міркувала жінка, приймаючи душ. – Мабуть, щось страшне! – і відразу заспокоїла себе: – Якщо не вірити у сни, вони залишаться тільки снами. Треба думати про щось позитивне».

      Але про позитивне не думалося. Марина пила каву й думала про Тамару. Жінка дружила з її матір’ю Елеонорою ще з дитинства. Вони жили в різних будинках, але гралися в одному дворі, де посеред невеличкого СКАЧАТЬ