1793. Никлас Натт-о-Даг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ виявляється, не старий, зовсім хлопчик, безбородий і безвусий.

      – Ну?

      – Це ви той Вінґе, який ходить в Інбетук?

      – Будинок поліцейського управління називається Індебету, і не інакше. Але я Сесіл Вінґе, це так.

      Хлопчак недовірливо поглянув на нього з-під немитої чуприни.

      – На Слоттсбакені обіцяли винагороду тому, хто перший добіжить…

      – Он як?

      Хлопчина заправив чуба під шапку.

      – Я прибіг швидше за всіх. Тепер у боці коле і присмак крові в роті, та ще й доведеться спати в мокрому одязі. Я хочу монету за інформацію!

      Малий сказав, і аж сам завмер від власної зухвалості. Вінґе строго глянув на нього:

      – Ти ж сказав, що вас таких кілька. Я просто почекаю інших, потім поторгуємося.

      Вінґе почув, як хлопчина аж скрипнув зубами, проклинаючи свій довгий язик. Сесіл вийняв гаманець, вибрав потрібну монету й підніс до очей хлопчика, тримаючи великим і вказівним пальцями.

      – Але ти щасливчик. Я не дуже люблю чекати.

      Малий розсміявся. У нього бракує обох передніх зубів, і через широку щілину на губу стікає цівка слини.

      – Поліцмейстер хоче негайно бачити пана на Іксмедсгренден.

      Вінґе киває ніби сам до себе й простягає руку з монетою. Хлопчина підступає на кілька кроків, хапає свою винагороду, різко розвертається і зривається бігти. Перескакуючи низенький кам’яний паркан, мало не падає. Вінґе кричить услід:

      – Тільки ж витрать на хліб, а не на сивуху!

      Малий зупиняється, опускає штани, показуючи Вінґе зад, гучно ляскає по голій сідниці й кричить через плече:

      – Ще кілька таких доручень, і я буду достатньо багатий, щоб не вибирати між хлібом і випивкою!

      Він тріумфально регоче й вистрибом біжить у напрямку Ладугорсланду. Тіні поглинають його фігуру й залишають Сесіла Вінґе наодинці з думками про зорю, що впала…

      Уже кілька місяців поліцмейстерові Югану Ґуставу Нурліну обіцяли відповідне посаді помешкання, але далі обіцянок не йшло. Він так і жив із сім’єю у старій квартирі за кілька кварталів від біржі.

      Було вже далеко за північ, коли Вінґе нарешті піднявся на третій поверх поліцмейстерового будинку і тепер намагався віддихатися. Він добре чув, що інші візитери розбудили не тільки начальника поліції, а й усіх його рідних. У якійсь із кімнат жінка намагалася заспокоїти налякану дитину. Нурлін зустрів його в передпокої – без перуки, у формених штанях і камзолі, з-під якого визирала нічна сорочка.

      – Сесіле, дякую, що прийшов так швидко, незважаючи на пізню годину.

      Нурлін жестом показав на стілець біля груби, Вінґе кивнув і сів.

      – Катаріна поставила каву, скоро має бути готова.

      Поліцмейстер збентежено сідає на стілець навпроти й прокашлюється, ніби це має допомогти йому озвучити мету цієї зустрічі.

      – Сесіле, СКАЧАТЬ