Іменем сонця. Юрій Сорока

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ у сідлі він мав надію відпочити, перед тим як являтись на очі Ґурському. Однак мріям про відпочинок перетворитись на реальність не судилось.

      – Пане Ольховський! – покликав незнайомий голос, коли Семен проїздив повз оточену парканом яму, яку нещодавно розпочали рити коштом вірменської громади Кам’янця. Її пишно іменували Вірменським колодязем[12].

      Паливода озирнувся. Юнака, який махав йому рукою, він не знав. Але блакитний жупан незнайомця і шабля при боці свідчили про належність останнього до гарнізону міста. Скоріш за все посланець Анджея Ґурського. Семен не помилився.

      – Пане Ольховський, вас хоче бачити його ясновельможність. Просив не баритись! – бадьоро вигукнув юнак, наблизившись.

      Семен зітхнув. Першим бажанням було послати людину у блакитному жупані під три чорти. Проте після недовгих роздумів він вирішив поводити себе не так категорично. Зрештою, коли все закінчиться, міська казна повинна заплатити за послуги. Наскільки важко люди при владі розстаються з дзвінкою монетою, Семен знав не з чуток. Тож зайвим було від початку давати у руки каштеляна виправдання для майбутніх затримок у виплаті гонорару.

      – Ти хто такий? – без неприязні у голосі запитав Паливода.

      – Данило Козак, ваша милосте. – відрекомендувався посланець.

      – Козак? – зацікавлено поглянув на нього Паливода.

      – Прізвище Козак. З міщанського роду. На службі у пана каштеляна.

      – Давно?

      – Третій місяць.

      – І як служба, подобається?

      – А… – судячи з тону, перебування на посилках у Ґурського юнакові зовсім не подобалось.

      – У себе? – запитав Паливода, змінюючи тему.

      – У себе, – відповів Козак. – Лютують.

      – Через убивства?

      – Через них теж. А головне… – юнак хотів щось додати, але збентежився.

      – Кажи, Козаче, не мнись, – підморгнув Семен.

      – Пані Беата наказала вино прибрати, тож його ясновельможність постять.

      – Давно?

      – Від учора.

      – Зрозуміло. Що ж, відвідаю його.

      – Будьте ласкаві, без вас наказали не повертатись.

      Семен з усмішкою похитав головою.

      – Все буде добре, Козаче, не переймайся. Але маю до тебе прохання.

      – Яке?

      – Особисте. Тобі знайомий лікар з фортеці на ім’я Адам Костенко?

      Данило з усмішкою змахнув головою:

      – Не пройшло й місяця, як пан Адам вилікував мою ногу після необачного падіння з сідла.

      – Чудово. Ти не міг би зараз знайти його і попрохати від мого імені завітати до його ясновельможності у тому разі, якщо він має для мене новини?

      Юнак завагався.

      – Маю супроводжувати СКАЧАТЬ