Каторжна. Борис Грінченко

Чтение книги онлайн.

      Є приказка: кому біда докучить,

      То той уже ся розуму научить.

      Зазнали ми не то біди, а й муки,

      А все тії не відаєм науки:

      Хоч, кажуть, нас великі міліони,

      А все б’ємо своїй біді поклони.

      Не єднайсь з розумами низькими,

      Бо і сам понизишся ти з їми.

      Та і рівний тобі головою

      Не знесе тебе вгору з собою.

      Тільки вищий, на розум багатий,

      Зможе дух твій угору підняти.

      Святі чуття в душі ховай,

      В їх зазирать людям не дай.

      Бо осміють, зневажать їх,

      Затопчуть в грязь неправд гидких.

      І тільки їх тому розкрий,

      Чия душа – сестра твоїй.

      Поки людина жива, – не втрачає надії нехай,

      Хай не гадає вона, що усе вже загинуло вкрай:

      Доля мінлива у нас, усе гратися любить вона, –

      Нині тяжкая біда, але радість на завтра ясна,

      Гору сьогодні страшне, але щастя на завтра і рай.

      Казали нам старі, що «не купи ти хати,

      Сусіда ти купи, то й будеш щастя мати».

      Купили ми його, і так дали багато:

      І грішми ми дали, і кров’ю з нас узято,

      Голубили в душі на щастя ми надію.

      Сусід же взяв та й сів до нас, дурних, на шию.

      І в ворога учиться – добра штука:

      Безпечно се, і здасться нам наука.

      А вчити… Ні! І друга страшно вчити,

      Щоб ворога із його не зробити.

      Хвилі не вір ти мінливій:

      Вітер де віє, туди вона й б’є,

      Берег твердий незрадливий –

      Він тільки певний притулок дає.

      Слову не вір ти людському –

      Хвилі у морі хисткім забуття;

      Ділові вір ти міцному,

      Грунтові зросту, основі життя.

      Народ-герой – героїв появляє,

      Шануючи, він їх вінцем вінчає:

      Високий дух високість признає,

      А раб-народ, як є герой у його, –

      Він на борця величного свойого

      Грязь кидає, його камінням б’є.

      Наші сили й почування,

      Думи, мрії, міркування,

      Рук і мозку поривання,

      Все, чим тіло й дух багатий, –

      За одно ми мусим дати:

      Щоб ізнов народом стати!

      Щоб прийти на свято згоди

      Нам між іншії народи

      В сяйві слави і уроди!

      Ти один, а їх багато?

      Ну, дак що тобі? Байдуже!

      Більше буде в тебе свято,

      Як подужаєш їх, друже.

      Де багато – ще не сила,

      Дужість міряй не лічбою:

      Перевага там, де сміла

      Сила духу в правім бою.

      Твердо гордий дуб стоїть:

      Ані лютії морози,

      Ані бурі, ні погрози

      Не СКАЧАТЬ