Каторжна. Борис Грінченко

Чтение книги онлайн.

      Я й заліз у його, аж у вовну

      Й заморозив так, що він зробився,

      Наче дошка та тверда дубова –

      Покуштуй лиш, одягай, мужиче!

      Доробив мужик свою роботу,

      Підійшов тоді він до кожуха,

      Я ж радію без кінця й без краю:

      Ось коли вже, думка, навтішаюсь!

      Як побачив же мужик кожуха,

      Як почав же лаять на всі боки

      Він мене тоді усяким словом!

      Та й не сам тут я здобувся лайки, –

      Він і батька, й матір не покинув,

      І дідів, і прадідів уславив, –

      Всіх зганьбив мужик дітей, онуків!

      Ну, а я собі таки гадаю:

      «Лайся, лайся, скільки хочеш, дурню,

      А мене не виженеш, хоч лусни!»

      Так не хитре ж те мужиче плем’я!

      Хоч налаяв на всі боки тяжко,

      Так йому ж було ще лайки мало:

      Як ухопить він дрючину довгу

      Та сучковату й товстючу дуже,

      Як почне дубасити кожуха!..

      Б’є та й б’є, мене ж ще дужче лає!

      Ох, дізнав я там тяжкого лиха!

      Тут мені давно б уже тікати,

      Так у вовні ж я заплутавсь дуже

      І ніяк я видертись не зможу.

      А мужик лупцює та й лупцює,

      Б’є мене без жалю, як улучить,

      Та ще й каже, сміючися з мене:

      «От, дурний мороз десь взявсь у біса:

      Мужика схотілось заморозить!..»

      Ледве, ледве викрутивсь од його

      І утік потерзаний, побитий…

      Ох і знаю ж я тепер навіки,

      Як тих клятих мужиків займати:

      Досі ще увесь як перебитий!..

      Дівчина Леся

      I

      II

      III