Морський вовк. Джек Лондон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Сан-Франциско. За такого вітру він буде там годин за п’ять-шість…

      – Тоді, будь ласка, подайте йому сигнал, щоб мене забрали на берег.

      – На жаль, моя сигнальна книга впала за борт, – сказав він, і серед мисливців, що стояли гуртом, почувся сміх.

      Я розмірковував хвилину, дивлячись йому просто у вічі. Я допіру бачив, як суворо він повівся з юнгою, і знав, що зі мною він, певно, вчинить те ж саме, коли не гірше. Отож, кажу, я розміркував, а потім зробив те, що вважаю за найсміливіший у своєму житті вчинок. Я підбіг до борта й, махаючи руками, закричав:

      – Агов, «Леді Майн»! Візьміть мене на берег! Тисячу доларів плачу!

      Я чекав, не зводячи погляду з двох чоловіків за штурвалом, – один із них кермував, другий підніс рупор до рота.

      Я не повертав голови, хоч сподівався кожної хвилини смертельного удару ззаду від цього чудовиська в людській подобі. Нарешті, через якусь хвилю, що мені здалася за вічність, не витримавши тої напруги, я оглянувся. Він не рухавсь. Він стояв так, як і раніше, ледь похитуючись у такт суднові, і запалював сигару.

      – У чому річ? Сталося що? – почулося з «Леді Майн».

      – Так! – закричав я що було духу. – Рятуйте! Тисячу доларів, якщо візьмете мене на берег!

      – Трохи перебрали хлопці у Фріско, хильнули за здоров’я команди! – гукнув тоді Вовк Ларсен. – А цей, – він тицьнув на мене пальцем, – насмоктався, аж йому ввижаються морські змії та мавпи.

      Чоловік на «Леді Майн» засміявся в рупор. Лоцманський бот розминувся з нами.

      – Всипте йому там і від нас! – долетів останній крик, і двоє чоловіків замахали на прощання руками.

      Я в розпачі перехилився через поруччя, не спускаючи з очей гарненької шхуночки, а смуга морської води, що розділяла обоє суден, все ширшала й ширшала… Та, друга, шхуна буде в Сан-Франциско за п’ять-шість годин! Я думав, що в мене голова лусне. До горла підступав клубок, несамовито билося серце. Кучерява хвиля вдарилася об борт і плеснула на мене солоною водою. Шарпонув вітер, і «Привид» накренився на завітряний борт. По палубі, шиплячи, побігла хвиля.

      Оглянувшись, я побачив, як юнга насилу підводиться на ноги. Його бліде, як полотно, обличчя перекривилось від болю. Видно, йому було зовсім зле.

      – Ну, Лічу, ідеш на бак? – спитався Вовк Ларсен.

      – Іду, сер, – відповів приборканий хлопець.

      – А ти? – обернувся Ларсен до мене.

      – Я даю вам тисячу… – почав я, та він урвав мене:

      – Годі! Ви будете, нарешті, виконувати обов’язки юнги? Чи хочете, щоб я прибрав вас до рук?

      Що я мав робити? Коли він мене налупцює, а то й на смерть заб’є – хіба від цього що мені прибуде? Я пильно подивився в його безжальні сірі очі. Вони здавалися гранітними – так мало було світла й тепла в душі цієї людини. В очах у деяких людей можна бачити порухи душі, але це були очі похмурі, холодні, сірі, як саме море.

      – Ну?

      – Гаразд, – сказав я.

      – Скажи: гаразд, сер.

СКАЧАТЬ