Морський вовк. Джек Лондон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ судно хитнуло ще більше, палубу з одного боку залляло водою, а двоє мисливців змушені були підібгати ноги.

      – Це судно незабаром пройде повз нас, – мовив я. – Воно йде в протилежному напрямі, – мабуть, до Сан-Франциско.

      – Дуже можливо, – відповів Вовк Ларсен. Тоді, відвернувшись від мене, гукнув: – Кок! Гей, кок!

      Кок вигулькнув з камбуза.

      – Де той юнга? Скажи йому прийти сюди!

      – Зараз, сер, – і Томас Магрідж майнув на корму, де пірнув у люк біля штурвала. За хвилину він повернувся, а слідом за ним з’явився присадкуватий парубок років вісімнадцяти, з обличчям похмурим і злим.

      – Ось він, сер, – сказав Магрідж.

      Але Вовк Ларсен, не сподобивши кока поглядом, звернувся відразу ж до юнги:

      – Як тебе звуть?

      – Джордж Ліч, сер, – понуро відповів хлопець; було видко, що він розуміє, нащо його покликано.

      – Прізвище не ірландське, – буркнув капітан, – О’Тул або Маккарті краще пристало б до твоєї пики. Певно, підсипався до твоєї матері якийсь ірландець.

      Я бачив, як хлопець стиснув кулаки і від гніву в нього побагровіла шия.

      – Та хай, – вів далі Вовк Ларсен. – Ти, певно, маєш поважні причини, щоб забути своє прізвище; але це не моє діло, доки ти добре справляєшся. Ти, звичайно, з Телеграф-Гілу. По твоїй пиці видно. Упертий і нахабний. Знаю вашу породу. Тут у мене треба викинути ці штуки з голови. Зрозумів? Через кого ти наймався, до речі?

      – Через Маккріді і Свенсона.

      – Сер! – гримнув Вовк Ларсен.

      – Через Маккріді і Свенсона, сер, – поправився юнга, але в очах йому спалахнув злий вогник.

      – Хто одержав завдаток?

      – Вони, сер.

      – Так я й думав. А ти, мабуть, іще з біса радий був. Бо інакше б ти не втік так легко від деяких добродіїв, що розшукують тебе.

      Парубок умить обернувся на лютого звіра. Тіло його вигнулося, немов готуючись до стрибка, лють спотворила йому обличчя, і він прохрипів:

      – Ну, це вже…

      – Що, що? – перепитав Вовк Ларсен з особливою лагідністю в голосі, так ніби його дуже цікавило, що він почує далі.

      Парубок завагався і врешті стримався:

      – Нічого, сер. Я мовчу, я нічого не сказав.

      – Ось ти й показав, що я таки не помилився, – задоволено осміхнувся капітан. – Скільки тобі років?

      – Оце минуло шістнадцять, сер.

      – Брешеш! Тобі вже вісімнадцять стукнуло. Навіть на цей вік ти занадто великий, і й м’язи в тебе, як у жеребця. Забирай своє манаття і йди на бак. Тепер ти матрос. Маєш підвищення, чуєш?

      Не чекаючи хлопцевої згоди, капітан повернувся до матроса, що саме кінчав зашивати мерця.

      – Йогансене, ти знайомий із навігацією?

      – Ні, сер.

      – Ну, дарма. Ти будеш за помічника. Збереш свої пожитки й перейдеш у каюту СКАЧАТЬ