Морський вовк. Джек Лондон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ його і внатурився з ним, а він візьме та ще й так закрутить – накинеться на тебе, рознесе на шмаття всі твої вітрила, що ти поставив на добру погоду.

      Отже, я зовсім не здивувався, коли вибухнув шквал, за який попереджував Луїс. Ми з капітаном розгарячкувалися в суперечці – про життя, звичайно, – і я, набравшись не в міру сміливості, торкнувся вдачі Вовка Ларсена та його вчинків. Правду мовивши, я розтинав і вивертав йому душу так само безжально, як він робив те з іншими. Можливо, це було необережно з мого боку – така гостра мова, але я відкинув усю стриманість і різав і рубав йому, аж доки він розлютився. Його засмагле, бронзове обличчя зробилося чорне від гніву, очі йому спалахнули. В них не було вже ні ясності, ні здорового глузду – нічого, крім шалу божевільної людини. Я бачив у ньому вовка, та ще й скаженого вовка.

      Заревівши, він стрибнув до мене і схопив за руку. Я силкувався мужньо вистояти, дарма що весь тремтів. Але величезна сила цієї людини зломила мою волю. Він схопив мене рукою вище ліктя, і коли дуже стиснув мені руку, я не витримав і голосно скрикнув. Ноги в мене підгиналися, я просто не міг стояти й терпіти той лютий біль. Руку було наче розчавлено.

      Раптом він опам’ятався, бо ясний вогник засвітився в його очах, і відпустив мою руку з уривчастим сміхом, що більше скидався на рик. Я впав додолу, трохи-трохи не зімлілий, а він сів, запалив сигару й почав стежити за мною, як кішка за мишею. Скорчений від болю, я помітив у нього в очах ту цікавість, що й раніш уже часто завважував, – подив, збентеження й вічне запитання: навіщо все це?

      Нарешті я встав на ноги й піднявся трапом. Погожій порі настав кінець, і мені лишалося тільки повернутись до камбуза. Моя ліва рука заніміла, наче паралізована, і минуло кілька днів, доки вона ожила, але здерев’янілість і біль відчувалися ще не один тиждень. А він же не зробив нічого, тільки взяв мою руку і стиснув. Вона не була ні вивихнута, ні зламана. Він просто стиснув її своєю рукою. А він міг би накоїти й більшого, – я це зрозумів наступного дня. Просунувши голову в камбуз, Вовк Ларсен запитав на знак відновлення приязні, чи не болить моя рука.

      – Могло бути гірше, – осміхнувся він.

      Я саме чистив картоплю. Він вибрав велику необчищену картоплину і стиснув її в жмені. З-поміж пальців бризнула юшка. Решту він кинув назад у посудину, повернувся і пішов. А я вжахнувся: що б могло статися зі мною, якби це страховище приклало до мене всю свою силу?

      Та все ж три дні відпочинку пішли мені на добре: коліно моє трохи підгоїлося, пухлина стухла, колінна чашечка ніби стала на місце. Але ті три дні завдали мені й прикрощів, як я й думав. Томас Магрідж мав видимий намір поквитатися зі мною за ті дні. Він злостився, лаяв мене без угаву, накидав мені свою власну роботу. Раз він навіть кулака підняв на мене, але я й сам уже озвірів і так вищирився на нього, що він злякався й відступив. Певно, непринадний вигляд був у мене, Гамфрі Ван-Вейдена, ту хвилину. Я скорчився за роботою в кутку смердючої корабельної кухні, і обличчя моє повернене вгору, до обличчя людини, СКАЧАТЬ