Морський вовк. Джек Лондон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ на нього, наче мав замір проаналізувати його, але раптом передумав – бо, певно, вирішив, що тут, власне, й аналізувати нема чого.

      – Гампе, – звернувся він до мене підкреслено ввічливо, – будь ласка, візьміть пана Магріджа під руку й допоможіть йому вийти на палубу. Він почуває себе не дуже добре.

      – І скажіть Джонсонові вилити на нього кілька відер морської води, – додав він тихіше, так, щоб тільки я чув.

      На палубі я передав пана Магріджа двом матросам, що весело вишкилили зуби, почувши про капітанів наказ. Пан Магрідж усе бурмотів сонно, що він син джентльмена. Сходячи до кают-компанії прибрати стіл, я почув, як він вереснув, коли на нього линули перше відро води.

      Вовк Ларсен лічив виграні гроші.

      – Якраз сто вісімдесят п’ять доларів, – сказав він голосно. – Я так і думав. Злидень прийшов сюди без шеляга в кишені.

      – І те, що ви виграли, належить мені, сер, – сміливо заявив я.

      Він глузливо осміхнувся й відповів:

      – Я теж, Гампе, вчився свого часу трохи граматики й думаю, що ви плутаєте форми часу. «Належало мені» треба було вам сказати, а не «належить мені».

      – Це питання не граматики, а етики, – відповів я.

      Минула якась хвилина, доки він відповів.

      – Знаєте, Гампе, – звільна почав він, мовлячи поважно і з відтінком смутку в голосі, – це вперше зроду я чую слово «етика». Ви і я – нас тільки двоє на цьому судні знають його значення.

      – Колись, – провадив він, помовчавши, – я мріяв вести бесіди з людьми, що розмовляють такою мовою, мріяв підвестися над життям, серед якого народився; я мріяв про товариство людей, що розважають на такі теми, як етика. І ось уперше я чую це слово з живих уст. Але все це між іншим, бо ви не маєте рації. Це питання не граматики і не етики, а просто факту.

      – Звісно, – сказав я. – Те, що гроші у вас, це факт.

      Його обличчя засяяло. Йому, певно, сподобалась моя проникливість.

      – Але ви відхиляєтесь від суті питання, – вів я далі, – що пов’язане з правом.

      – Он воно як! – зауважив він, скривившись. – Я бачу, ви ще вірите в такі речі, як право, як правда і неправда.

      – А ви? Не вірите зовсім? – спитав я.

      – Ані на крихту. Сила – це право, ото й усе. Хто кволий, той неправий. Або можна приблизно ще так: добре бути дужим, і погано – кволим. Ще краще сказати: дужим бути приємно, бо це вигідно; а кволим бути неприємно, бо це невигідно. Ось на разі – мати ці гроші приємно. Це добре для того, хто має їх. І тому, мігши мати ці гроші, я скривдив би себе й те життя, що в мені, якби віддав їх вам, відмовившись від приємності мати їх самому.

      – Але ви кривдите мене, беручи їх, – заперечив я.

      – Зовсім ні. Одна людина не може скривдити іншу. Вона може скривдити тільки себе саму. Я бачу, що завжди вчиняю кривду, коли враховую чужі інтереси. Невже ви цього не розумієте? Як можуть дві часточки закваски вважати себе скривдженими, коли СКАЧАТЬ