Місячна долина. Джек Лондон

Чтение книги онлайн.

      – Мене теж, Сексон. Сам я теж ніколи не жив на селі, хоч усі мої кревні – селяни.

      – Тоді не існувало міст. Тоді всі жили по селах.

      – Мабуть, таки справді, – кивнув Біллі. – Тож вони мусили жити по селах.

      У легкому екіпажі не було гальм, і Біллі доводилося дуже уважно стежити за спуском по крутій звивистій дорозі. Сексон відкинулася на спинку й заплющила очі, цілком пройнята відчуттям спокою та відпочинку. Час від часу Біллі поглядав на її заплющені очі.

      – Що з вами? – нарешті спитав він стурбовано. – Вам недобре?

      – Навкруги така краса, аж мені страшно й дивитися, – відповіла Сексон. – Тут усе занадто щире…

      – Як то щире? Дивно якось ви кажете!

      – А чи ж ні? В мене таке почуття. Тут усе щире. В місті будинки, і вулиці, й усе, – нечесне, нещире. Не знаю чому, але це так.

      – Бігме, ви, здається, кажете правду! – скрикнув він. – Коли ви це сказали, воно саме впало мені в око. Тут нема ні підступів, ні хитрощів, ні облуди, ні брехні. Оті дерева стоять собі дужі, природні й свіжі, як молоді боксери, що вперше виступають на рингу і ще не обізнані з його підлотою, інтригами, викрутами на користь тих, хто поставив більше грошей, аби пустити туману глядачам. Так, тут усе щире. Сексон, скажіть мені, – ви справді все це розумієте? – Він замовк, тільки пильно дивився на неї замисленим, лагідним поглядом, і від цього пестливого погляду вона вся радісно стрепенулася. – Знаєте, мені хотілося б, щоб ви колись побачили, як я боксую; я кажу про справжній, напружений, запеклий двобій. Я був би незмірно гордий, якби мені довелося битися для вас. Ви дивилися б і розуміли. Це був би чесний двобій, далебі, чесний. А дивно! Мені ніколи ще не хотілося боксувати на очах будь-якої жінки. Всі вони пищать, вищать і нічого не тямлять. А ось ви зрозуміли б. Їй-бо, зрозуміли б!

      Згористий шлях залишився позаду. Незабаром екіпаж уже котився залитою сонцем долиною попри затишні фермерські садиби й золотисті поля стиглого хвилястого збіжжя. Біллі знову звернувся до Сексон:

      – Слухайте, – ви, мабуть, уже частенько закохувалися? Розкажіть мені, що воно таке, оте кохання?

      Вона поволі похитала головою.

      – Я тільки думала, що закохувалася… і то це не дуже часто…

      – Не дуже часто? – скрикнув він.

      – Як на правду сказати – ні разу, – запевнила вона його, втішаючись нишком його мимовільними ревнощами. – Навсправжки я ще ні в кого не була закохана. Якби закохалася, то тепер була б уже заміжня. Якби я любила хлопця, то, звичайно, вийшла б за нього – а як же інакше?

      – А якби він вас не любив?

      – Не знаю, – всміхнулася вона напівжартома, переконано й гордо. – Мені здається, що я змогла б закохати його в себе.

      – Звичайно, змогли б! – ревно вигукнув Біллі.

      – Але ж на лихо, – додала вона, – тих хлопців, що мене кохали, ніколи не кохала я… О, гляньте!

      Трусик СКАЧАТЬ