Оповідання про Шерлока Холмса = The Sherlock Holmes Stories. Артур Конан Дойл
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Оповідання про Шерлока Холмса = The Sherlock Holmes Stories - Артур Конан Дойл страница 13

СКАЧАТЬ розглянути цю річ, її вже не було.

      – Вважаєте, що вона зникла до того, як ви пішли по допомогу?

      – Атож, зникла.

      – Чи не могли б ви сказати, що ж це було?

      – Ні, у мене просто з’явилося відчуття, що там щось лежить.

      – Далеко від убитого?

      – Кроків за десять.

      – А на якій відстані від лісу?

      – Приблизно на такій самій.

      – Отже, ця річ лежала на відстані менше двадцяти кроків від вас, коли вона зникла?

      – Авжеж, але я обернувся до неї спиною».

      Цим закінчується допит свідка».

      – Мені ясно, – сказав я, поглянувши на газетний стовпчик, – що наприкінці допиту слідчий був зовсім безжалісний до молодого Мак-Карті. Він вказав, і не без підстав, на протиріччя в свідченнях про те, що батько покликав сина, не знаючи про його присутність, а також на відмову передати зміст його розмови з батьком, потім на дивне пояснення останніх слів умираючого. Усе це, як зауважив слідчий, дуже шкодить синові.

      Холмс потягнувся на зручному дивані й з усмішкою зауважив:

      – Ви з коронером страждаєте на один і той самий недолік: відкидаєте все позитивне, що є у свідченнях парубка. Невже ви не бачите, що приписуєте йому то занадто багато, то занадто мало уяви? Занадто мало – якщо він не міг вигадати такої причини сварки, яка завоювала б йому симпатії присяжних; і занадто багато – якщо він міг дійти до такої вигадки, як згадка вмираючого про пацюка та пригода зі зниклим одягом. Ні, сер, я дотримуватимуся тієї точки зору, що все, сказане хлопцем, – правда. Подивимося, до чого ця гіпотеза нас приведе. А тепер я займуся своїм кишеньковим Петраркою. Поки ми не прибудемо на місце події – про цю справу анічичирк. Наш другий сніданок у Свіндоні. Гадаю, що ми приїдемо туди десь за двадцять хвилин.

      Було близько четвертої години, коли ми, оминувши чарівну Страудську долину та широкий блискучий Северн, нарешті опинилися в милому маленькому провінційному містечку Росс. Акуратний, схожий на тхора чоловічок, дуже стриманий, із хитрими оченятами, чекав нас на платформі. Хоча він був у коричневому порохівнику і в чоботях, які вважав придатними для сільської місцевості, я без труднощів упізнав у ньому Лестрейда зі Скотленд-Ярду. З ним ми доїхали до «Гірфорд Армз», де нам забронювали номери.

      – Я замовив карету, – заявив Лестрейд за горнятком чаю. – Адже знаю вашу діяльну натуру. Ви ж доти не можете заспокоїтися, доки не потрапите на місце злочину.

      – Це дуже чемно з вашого боку, – похвалив Холмс. – Але тепер усе залежить від стрілок барометра.

      Лестрейд дуже здивувався.

      – Не зовсім зрозумів вашу думку, – зізнався він.

      – Які стрілки барометра? Двадцять дев’ять, вітру немає, на небі ні хмаринки – дощу не буде. А я маю цілу пачку цигарок, які треба викурити. До того ж диван тут набагато кращий за звичайну гидоту сільських заїздів. Сподіваюся, що мені не вдасться скористатися цією каретою сьогодні ввечері.

      Лестрейд поблажливо усміхнувся.

      – Ви, СКАЧАТЬ