Сон тіні. Наталена Королева

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ веранди, заплетеної виноградною лозою, повною великих рожевих грон, вийшла коротковолоса кучерява дівчина з оберемком різної одежі.

      – Радуйся, Афро! – привітала, проходячи, матрону.

      – Мир з тобою, Геленіон! – ласкаво всміхнулася матрона, зав’язуючи мішечок із пшеницею. Потім перевела очі на раба й додала: – Ні, Ізі живе у себе вдома. Цей дім належить нам, кільком власникам. Її ж два покої – он там, нагорі, – й показала на поверх.

      – Ну, то річ інша, – немов задоволено відповів раб. – А що ж я маю робити з цим диптихоном? – труснув у руці таблички до писання.

      – Пан велів: ти, каже, Квакусе, просто їй в руки віддай! Ще й на словах скажи, щоб прийшла вранці невідмінно. До школи, тобто до Батила.

      – Ну, добре, чоловічку, але ж вона ще не вернулась із бенкету, – спокійно відповіла Афра. – Або чекай, або зайди ще вдруге, або, коли хочеш, довір мені диптихон. Як прийде, я їй віддам. – І покликала до саду: – Тю-тю-тю?

      З цокотінням металевих струн і фуркотінням крил з-за огорожі висипалось із десять білих цесарок.

      Матрона кинула їм пшениці, що впала золотим дощем, і пішла до хати.

      Квакус почухав під пахвою, підтяг штани й, звертаючись до дівчини, що прала біля басейну, промовив вагаючись:

      – Не інакше, як доведеться прийти ще раз. Адже ж казав: «Дай у руки!» Так на здоров’я!

      – Іди здоров, – відповіла Гелене, не підносячи голови.

      Чула, як рипнула хвіртка. За хвилину вчула, як рипнула ще раз. То вийшла Афра.

      – Нема вам саду? – звернулась до цесарок, що кумедно кланялись їй головками, Гелене. – Кша-кша! – махнула на них мокрою ексомідою. І знов зачула, що на вулиці хтось легко вдарив калаталом у браму.

      Ніхто, однак, не входив.

      Гелене струсила руки й пішла до хати по хліб. А хвіртка відчинилась, і в ній з’явилась несмілива, струнка постать гарної дівчини в сірій столлі.

      – Мир дому цьому!

      Гелене вмить пізнала поглядом вартість цінної тканини столли, помітила невеличкі, нові, красно зроблені сандалі. І в думці здивувалась, що прихожа не має сережок у вухах.

      – Радуйся і ти!

      – Може, я помилилась? – спитала скромна дівчина. – Мені вказали, що тут живе вдова по старшині Афра з Тінгіса, ткаля..

      – Ось-ось щойно вийшла! Але вдома її донька, Антонія. Ввійди. Далі, двері праворуч.

      Незадовго Антонія вийшла з гостею.

      – Я проведу тебе, Іраїс, – вчула Гелене голос Антонії – Я знаю ту ткалю. Вона радо це зробить. Мир з тобою, Геленіон.

      – Радуйся, Антоніє. От, і маєш землячку.

      – А чому ти гадаєш так? – піднесла на Геленіон прегарні очі чужа дівчина.

      – Однаково вітаєтесь: «миром».

      – А ти так не вітаєшся?

      – Я – геленка, грекиня, – і прала далі, міркуючи: – Дивні вони, Афра з донькою. Замість, щоб відбити конкурентку, ще й самі її й проводять.

      Вона знала, СКАЧАТЬ