Крізь браму срібного ключа. Говард Филлипс Лавкрафт

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ деталей, тоді як усі мої супутники тісно оточили мене, потопаючи в потоці слів, якими я намагався змалювати побачене мною.

      Та й було ж чому дивуватися! В наш час, 1932 року, в сучасному місті Бостоні, людина дивилася на щось таємниче, що належить до невідомого та нескінченно далекого світу, як на світ, що зник із лиця землі і був стертий із нормальної людської пам’яті багато тисячоліть тому. Перед моїми очима постало велике приміщення – величезна зала в циклопічній кам’яній будові, і я, здавалося, дивився на неї, стоячи в одному із закутків. Стіни зали були поцятковані різьбленими зображеннями настільки жахливими, що навіть у цьому недосконалому відображенні безмежне їхнє блюзнірство і демонізм викликали у мене нудоту. Неможливо навіть допустити, щоб різьбярі, які виконали цю роботу, були людьми або бачили колись в очі хоч одну людську істоту. Створені ними образи дихали шаленою, безмірною злістю. В середині зали виднілася подоба колосального люка, розчахнутого навстіж буцімто для того, щоб дозволити комусь вийти назовні. Того, хто вийшов, мабуть, чітко бачили нічні правопорушники, коли очі мумії раптово розплющилися. Але зараз під моїми лінзами розпливалася лише темна пляма без форми.

      Я вивчав праве око, застосувавши якнайсильніше збільшення, коли сталося те, що вразило мене остаточно. За мить я гірко пошкодував про те, що не закінчив обстеження на цій стадії. Але азарт дослідника взяв гору, і я пересунув свої потужні лінзи на ліве око мумії, сподіваючись виявити на його сітківці виразніше зображення. Мої руки тряслися від збудження і кепсько слухалися, немов сковані чиєюсь злою волею. Навівши нарешті оптику на фокус, я переконався, що тут зображення не таке тьмяне, як в іншому оці. В якомусь болісному проблиску я розрізнив щось, що здіймалося з гігантського люка – циклопічної з допотопних часів реліквії зниклого світу. Я зарепетував так, що потім навіть не засоромився, і звалився без тями.

      Коли ж оговтався від потрясіння і поновив огляд, то в жодному з очей моторошної мумії вже не можна було розрізнити нічого певного. Про це заявив поліційний сержант Кіф, поглянувши в лупу, бо я вже не знаходив у собі сил знову побачити цю дивовижну істоту. Я ж подякував всім силам космосу за те, що мені не довелося зазирнути в очі мумії хоч хвилиною раніше. І мав зібрати всю свою рішучість, щоб у відповідь на наполегливі розпитування присутніх розповісти про те, що мені довелося побачити цієї жахливої миті одкровення. Я навіть рота не роззявив, поки ми всі не зійшли вниз, до кабінету, подалі від пекельної тварюки, яка просто не мала права на існування. Бо я вже почав відчувати в своєму мозку осередок напрочуд диких і фантастичних уявлень про мумію і її осклянілі, вирячені очі. Адже в них відбивався якийсь тип демонічної свідомості, що назавжди ввібрав у себе те, що йому довелося раптом уздріти, і марно намагається пронести страшне послання крізь безодні часів. Це явно загрожувало мені шаленством. «Але, врешті-решт, – подумав я, – мені буде СКАЧАТЬ