Григорій Косинка. Отсутствует

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ пильне око; заспане, пом’яте якесь, мов простирадло у повії, обличчя, мутні очі, особливі вуса, схожі на тоненькі ковбаси – (підливані), якісь тютюновим димом; у передніх яснах – два здорові, вовчі зуби, валькована шия…

      Він, Сторожук, вклоняться Бейзерові:

      – Хилий какой-то… – Сміється Сторожук.

      Веселий він, звичайно, завжди в такі урочисті хвилини. Мугикає з пісні два рядки.

      Нудить Сторожукові горілка, тоді йде ригати до раковини, йому нагадують, що треба поспішати.

      Камера. Фавст узяв з нар свою торбу, розв’язав її, підходить до Конончука, каже:

      – У вас, дядьку, хвалилися, син є? Але він увечорі не принесе сюди – прийміть мою, я буду вашим гостем сьогодні.

      Він повертався до Клєнцова:

      – Не радійте, офіцере, з моєї страти… Пам’ятайте: «сотні поляжуть, тисячі натомість стануть до боротьби…»

      Маламет молився богові. Вечір, ніч.

      Фавст нерухомо сидів годину, скоса дивився на всіх нас і тихо шептав щось, а далі підвівся, поспитав пана Яцьківського:

      – Де, твоя, Яцьківський, кружечка з (орлами), га? Дайте мені води!

      Голос зростав, переходив у шепотіння:

      – Чуєте, Сторожук списки читає?…

      Він ще припав був до відра й пив воду, але після цього, свідомого, здавалося нам, вчинку, – він уже не приходив більше до свідомости, він збожеволів.

      Ловив руками повітря, ніби намагався смикнути за повід коня… Бігає по камері, гукає:

      – Кіннота, на коні! До бою!..

      – Хлопці, чий кінь збіжить з Іскрою? Сторожукові потрібна кров моя? Маєш її, пий!

      Він ударив щиколотками по пругові дверей, розбив до крови руки і, на здивовання усіх, почав малювати на стіні велику літеру… Не скінчив, а знову гукнув на всю камеру:

      – Кіннота, на коні! Рівняйся, до бою ладнайся!

      На порозі камери стояв Сторожук. Він узяв Фавста за скривавлену руку, міцно стиснув її, глянув своїми мутними очима на всіх нас і вивів Конюшину з камери востаннє…

      Камера заніміла з жаху.

      У сусідній камері, «етапній», співали студенти – новаки ще нашої тюрми:

      Ой, радуйся, земле,

      Син Божий народився…

      А Конончук держав у руках шматок хліба, що його дав йому Фавст з Поділля, і ридав.

      2. 4. 1923.

      Сину мій![9]

      Наталія Стрілець

      Григорій Косинка мій перший син. Народився він у 1899 році, коли ми жили у селі Щербанівці. Батько Грицька Михайло Григорович Стрілець був селянином-бідняком. Малоземелля та злидні примусили нас покинути рідне село й вирушити шукати кращої долі поза межами України. Але дарма. В блуканнях «по світу» (далекий Амур та Байкал) нічого кращого не знайшли. Поневірялися по чужих краях з півроку, а потім я умовила чоловіка повернутися на Україну. На батьківщині зустріли нас ще гірші злидні. Михайло став робітником на цукроварні, а Грицькові СКАЧАТЬ