Звичай бiлої людини = The White Man's Way. Джек Лондон
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Звичай бiлої людини = The White Man's Way - Джек Лондон страница 7

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Він розв’язав мішок і насамперед полічив свої сірники. Їх було шістдесят сім. Для певності він полічив тричі. Потім розділив сірники на три купки і загорнув кожну в проолієний папір; один пакуночок поклав у порожній кисет, другий – за підкладку пошарпаного капелюха, третій – за пазуху. Коли він із цим упорався, йому раптом стало страшно, і він знову розгорнув сірники та перелічив іще раз. Їх таки було шістдесят сім.

      Він висушив мокрі черевики біля вогнища. Від мокасинів лишилося шкураття. Шкарпетки, зшиті з ковдри, порвались, і ноги в нього були збиті до крові. Поранена нога боліла, і він оглянув її. Вона розпухла і вся стала така ж товста, як коліно. Він одірвав довгу смужку від однієї з двох ковдр і туго перев’язав ногу, відірвав іще кілька смужок і обмотав ними ноги замість мокасинів та шкарпеток. Потім випив гарячої води, завів годинника і заповз під ковдру.

      Він спав як убитий. Опівночі стемніло, а потім знову розвиднилося. На північному сході зійшло сонце – чи просто там стало трохи світліше, бо сонце ховалося за сірими хмарами.

      О шостій він прокинувся, лежачи на спині. Позирнув угору, на сіре небо, і відчув голод. Спершись на лікоть, він повернувся, раптом почув голосне форкання і побачив великого оленя-карибу, що дивився на нього зі сторожкою цікавістю. Олень був не далі ніж футів за п’ятдесят од нього, і чоловік ураз уявив собі вигляд і запах оленячого м’яса, що шкварчить на сковорідці. Він мимоволі схопив незаряджену рушницю, прицілився й натиснув на спуск. Олень форкнув і кинувся геть, дзвінко стукаючи копитами по камінню.

      Чоловік вилаявся і пожбурив рушницю. Він стогнав, намагаючись підвестися, – це було дуже тяжко і забрало багато часу. Суглоби в нього наче заіржавіли і рухалися з неймовірним зусиллям, кожен порух потребував надзвичайного напруження волі. Коли він урешті звівся на ноги, йому знадобилося ще кілька хвилин, аби випростатись і стати прямо, як личить людині.

      Він виліз на невеликий пагорбок і роззирнувся довкола. Ні дерев, ні кущів, нічого, крім сірого моря моху, де маячили сірі скелі, сірі озерця і сірі струмки. Небо також було сіре. Ні сонця, ні сонячного світла! Він не уявляв, де знаходиться північ, і забув, звідки прийшов учора ввечері. Та він не заблукав. Він знав це. Скоро він прийде у країну маленьких паличок. Звичайно, вона десь ліворуч, недалеко звідси – певно, за найближчим пагорбом.

      Він повернувся назад, аби спакувати свою торбину для подорожі. Перевірив, чи на місці три пакунки з сірниками, але рахувати сірники не став. Проте він ще трохи зволікав у роздумах, дивлячись на товстий мішечок з оленячої шкіри. Мішечок був невеликий, вміщався між долонями, але важив п’ятнадцять фунтів – стільки ж, скільки всі інші речі, – і це його непокоїло. Зрештою він відклав мішечок убік і продовжував пакувати торбину. Та за мить він глипнув на мішечок, квапливо схопив його і з викликом озирнувся довкола – так, наче пустеля намагалася його пограбувати. І коли він звівся на ноги, СКАЧАТЬ