Название: Мауглі = Mowgli
Автор: Редьярд Кіплінг
Издательство: OMIKO
Жанр: Сказки
Серия: Видання з паралельним текстом
isbn:
isbn:
Він лупцював Шер-Хана по голові палаючою гілкою, і тигр ревів і вищав, ледь живий зо страху.
– Тьху! А тепер геть звідси, обсмалений котяра! А ви затямте: коли я знов прийду на Скелю Ради, то прийду так, як личить людині – і зі шкурою Шер-Хана на голові! А тепер от що: Акела може жити, як схоче. І ви його не вб’єте, бо я цього не дозволю. Я не думаю, що ви тут отак сидітимете, висолопивши язики, буцімто якесь шановне панство, а не жалюгідні пси, котрих я зараз прожену геть! Отак! Геть!
Гілка палала жарким полум’ям, Мауглі нещадно лупцював нею вовків, і вони з виском кинулися навтіки. Врешті-решт на скелі лишилися тільки Акела, Багіра і ще з десятеро вовків, які стали на бік Мауглі. І тоді щось обпекло Мауглі зсередини, як досі ще не бувало із ним. Йому забило подих, він заплакав, і по обличчі в нього потекли сльози.
– Що це? Що це таке? – плакав він. – Я не хочу покидати Джунглів, я не знаю, що зі мною сталося. Я вмираю, Багіро?
– Ні, Малий Братику, це просто сльози, таке буває з людьми, – мовила Багіра. – Тепер я знаю, що ти вже не дитина. Тепер тобі немає дороги у Джунглі. Нехай сльози течуть, Мауглі. Це просто сльози.
І Мауглі сидів і плакав так, наче в нього рвалося серце, бо плакав він уперше в житті.
– Отепер я піду до людей, – сказав він. – Але спершу попрощаюся з матір’ю.
І він пішов до печери, де мати-Вовчиця жила з батьком-Вовком, і заплакав, зарившись лицем у її шерсть, а четверо вовченят жалібно скавчали.
– Ви мене не забудете? – спитав Мауглі.
– Ніколи, поки можемо йти по сліду! – відповіли вовченята. – Приходь до підніжжя гори, коли станеш людиною, і ми будемо говорити з тобою. Або прийдемо в поле і вночі пограємось разом.
– Приходь скоріше! – сказав батько-Вовк. – О мудре Жабеня, приходь скоріше, бо ми з матір’ю вже старі.
– Приходь скоріше, мій голий синочку, – сказала мати-Вовчиця. – Знай, людська дитино, я люблю тебе більше од моїх власних дітей.
– Я прийду неодмінно, – сказав Мауглі. – Прийду, щоб припнути шкуру Шер-Хана на Скелю Ради. Не забувайте мене! Скажіть усім у Джунглях – нехай мене не забувають!
Вже заяснів світанок, коли Мауглі сам-один спустився з пагорба в долину, назустріч тим дивним створінням, що звуться людьми.
Світає, і в лісі олень закричав —
Раз, іще раз та й знов!
До озер, до далеких озер він помчав,
Та я його вистежив, слід розгадав —
Раз, іще раз та й знов!
Світає, і в лісі олень закричав —
Раз, іще раз та й знов!
А вовк-слідопит розвідав усе
І звістку до зграї вмить принесе —
Раз, іще раз та й знов!
Світає, і в лісі вовк заспівав —
Раз, іще раз та й знов!
Він полює тихцем, не лишає слідів
На стежинах нічних, серед темних лісів.
Хай СКАЧАТЬ