Американська трагедія. Книга 2. Теодор Драйзер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ потім Клайд разом з Харлеєм Беготом та Бертіною повернувся на дачу Кренстонів, а Сондра подалася в Пайн-Пойнт, умовившись пізніше зустрітися з Клайдом у Гаррієтів. Але весь цей час Клайд напружено думав, як йому при першій нагоді дістати газету. Якщо не вдасться зайти сюди сьогодні ввечері по дорозі від Кренстонів до Гаррієтів і добути всі газети або хоч би одну, то він повинен примудритися потрапити в це «Казино» завтра зрання, до від’їзду на Ведмеже озеро. Він мусить дістати газети. Він мусить знати, чи говорять що-небудь – і що саме – про потонулу пару і чи почалися розшуки.

      По дорозі Клайдові не вдалося купити газети: їх ще не доставили. І коли він прийшов до Гаррієтів, там теж не було ще жодної газети. Але через півгодини, коли він разом з усіма сидів на веранді і весело розмовляв (хоч думав весь час про те саме), з’явилася Сондра з словами:

      – Увага, друзі! Я вам дещо розкажу! Чи то вчора, чи то сьогодні вранці на озері Біг-Бітерн перекинувся човен і двоє потонули. Мені це зараз сказала по телефону Бланш Лок, вона сьогодні в Бухті Третьої милі. Вона каже, що дівчину вже знайшли, а її супутника ще ні. Вони потонули десь у південній частині озера.

      Клайд умить закам’янів і зблід. Губи його здавались безкровною смужкою, і очі, спрямовані в одну точку, бачили не те, що було перед ними, а далекий берег Біг-Бі-терну, високі ялини, темну воду, що зімкнулась над Робертою. Значить, її тіло знайшли. Чи повірять тепер, як він сподівався, що його тіло теж там, на дні? Але треба слухати! Він повинен слухати, хоч у нього паморочиться в голові.

      – Сумно! – зауважив Берчард Тейлор, перестаючи бринькати на мандоліні. – Хто-небудь знайомий?

      – Бланш каже, що вона не чула ще подробиць.

      – Мені це озеро ніколи не подобалось, – втрутився в розмову Френк Гаррієт. – Воно занадто відлюдне. Минулого літа ми з батьком і з містером Ренделом ловили там рибу, але недовго залишались. Там надто вже сумно.

      – Ми були там три тижні тому. Пам’ятаєте, Сондра? – додав Харлей Бегот. – Вам не сподобалось на озері.

      – Так, пам’ятаю, – відповіла Сондра. – Дуже відлюдне місце. Не уявляю собі, кому і навіщо захотілось туди поїхати.

      – Сподіваюсь, що це не хто-небудь із знайомих, – замислено сказав Берчард. – Це надовго зіпсувало б усі наші розваги.

      Клайд несвідомо провів язиком по сухих губах і судорожно ковтнув, бо у нього пересохло в горлі.

      – Напевне, у жодній сьогоднішній газеті ще нічого немає про це. Хто-небудь бачив газети? – спитала Вайнет Фент, яка не чула перших слів Сондри.

      – Ніяких газет немає, – зауважив Берчард. – І однаково вони ще нічого не могли повідомити. Адже Сондрі щойно сказала про це телефоном Бланш Лок. Вона тепер у тих краях.

      – Ах, справді.

      «А все-таки, може, в шейронській вечірній газетці – як її… «Беннер», чи що?.. – уже є будь-які повідомлення? Якби дістати її ще сьогодні!», – подумав Клайд.

      І СКАЧАТЬ