Американська трагедія. Книга 2. Теодор Драйзер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ йому тепер почало здаватись, що він зробив помилку, коли, не ховаючись, вийшов сьогодні вранці з лісу. І все-таки це було, мабуть, найкраще – інакше йому довелося б сидіти в лісі цілими днями, а вночі вибиратися на дорогу, що йде вздовж берега, і прямувати нею пішки аж до Шейрона. На це треба було витратити два або три дні. І тоді Сондра, здивована і стривожена його запізненням, могла подзвонити в Лікург, почалися б балачки, розпитування про нього, які згодом могли б бути небезпечні.

      Але тут, цього ясного дня, здається, немає і не може бути ніяких турбот, – принаймні всі інші такі безжурні… а в глибині його душі – холодний морок… І Сондра, в захваті від того, що Клайд з нею, раптом схоплюється, – в руці її, немов вимпел, майорить яскравий шарф, – і вигукує з веселою пустотливістю:

      – Клеопатра пливе по морях назустріч… назустріч… та кого ж вона там зустрічала?

      – Чарлі Чапліна, – підказав Тейлор, змушуючи човен несамовито стрибати, щоб Сондра втратила рівновагу.

      – Ну і безглуздо! – відповіла Сондра, ширше розставляючи ноги, щоб стояти міцніше.

      – Ні, ви теж не знаєте, Берчі, – додала вона. – Клеопатра мчить… м-м… знаю – на акваплані!

      Вона закинула голову назад і широко простерла руки, а човен раз у раз стрибав, шарахаючи то вправо, то вліво, як зляканий кінь.

      – Однаково вам не вдасться повалити мене, Берчі! От побачите! – крикнула Сондра, і Берчард, весь час змінюючи курс, почав різко, скільки вистачало сміливості, кидати човен з боку в бік, а Джіл перелякано закричала:

      – Що ви робите? Ви хочете потопити нас всіх?

      Клайд здригнувся і зблід, неначе його грім ударив.

      Йому раптом стало нудно і млосно. Він ніяк не думав, що доведеться так страждати і мучитись, йому здавалось, що все буде зовсім інакше. І от він блідне від кожного випадкового, неумисного слова. А що як йому доведеться зазнати серйозних випробувань… якщо несподівано з’явиться поліцейський агент і спитає, де він був учора і що знає про смерть Роберти… Адже він почне м’ятись, тремтіти, не зможе, мабуть, вимовити ні слова, і звичайно, викриє себе! Ні, він мусить узяти себе в руки, поводитися просто і весело… мусить… принаймні в цей перший день.

      На щастя, всі були такі веселі і збуджені швидкою їздою, що, як видно, не помітили, як приголомшив Клайда вигук Джіл, – і йому поступово вдалося знову набрати спокійного вигляду. В цей час човен підходив до «Казино», і Сондра вирішила закінчити подорож якою-небудь ефектною витівкою: підстрибнувши, вона вхопилась за поручні пристані і підтягнулась на руках, тоді як човен прослизнув мимо і тільки після повороту причалив. І Клайда, якому була послана при цьому сяюча усмішка, нестримно потягло до неї – до люблячої, чарівної, великодушної, сміливої Сондри, – і, щоб бути гідним її усмішки, він схопився, допоміг Джіл піднятися по східцях пристані, а сам підтягнувся на руках і слідом за Сондрою швидко скочив наверх, намагаючись здаватися веселим і бадьорим. Але ця бадьорість була така ж фальшива внутрішньо, як правдоподібна зовні.

      – От здорово! Ви справжній СКАЧАТЬ