Название: Українська модерна проза
Автор: Антология
Издательство: OMIKO
Жанр: Литература 20 века
isbn:
isbn:
– Люди! Люди!
Ранок вогкий, сірий, без світу сонця. Надо мною висять сумеркові хмари і сиплять дрібним дощиком на гарячу голову. Улиця сумна, забруднена. По ній болотом швидко пробігають люди, усі минають мою хату, окутану їдким димом, – непривітні, мокрі, холодні… З ям тільки видно сірі спини… Там копаються в болоті, не підводячи голови…
Мені стає млосно…
А хата горить…
Олексій ПЛЮЩ
25.05.1887, с. Оленівка біля Борзни на Чернігівщині – 24.06.1907
Народився в сім’ї учителя. Закінчив Першу російську гімназію у Варшаві. З осені 1906 р. вчився в Ніжинському історико-філологічному інституті. Був книгарем і писарем ніжинської «Просвіти», виступав з рефератами на зборах чернігівської «Просвіти». Покінчив життя самогубством Писати почав у 1902 р. Кілька оповідань опублікував у «ЛНВ» та альманахах «Багаття» (Одеса, 1905), «Перша ластівка» (Херсон, 1905). Автор повісті «Великий в малім і малий у великім» (1903). Писав також вірші, драми. Найповніше вид.: Плющ О. Твори. У 2-х т. Одеса, 1911—1912 (з життєписом О. Плюща, написаним його батьком Л. А. Плющем).
ПАЛКИЙ МИСЛЕННИК І УЧИТЕЛЬ
Присвячується коханій матусі
З отвертим чолом високим, із тінню задуми на нім, із поглядом, кинутим геть у долину, в ту чудову, зелену далечінь безкра'іх степів, що морем під вітром хвилюючись несуться далеко-далеко аж до крайнеба й непомітно ховаються там десь за ним, – стояв на високій скелі він, той палкий мисленик, той гетьман необмежених, але величних своєю чарівливою силою фантазій, стояв та дивився в безкрає широку долину й милувався собою й окружаючою природою, любував із неї і з себе, почуваючи себе безконечно вищим над усе те, що тільки існує в тому світі, який чевріє посеред дрібних турбот отам унизу, на долині, де ходить те дурне стадо овець, яке пасуть дурні пастухи…
Раптом він запримітив орла, що сидів недалеко від нього на скелі. Здоровий хижак з гачкуватим дзюбом, із круглими очима й цупкими, гострими пазурами зразу зачарував його. Який красовитий сей цар скель, сей син волі, сей величний витатель серед вершин, що ховаються у хмарах!.. Яке сміливе серце вложила природа йому в могутні груди, що він так одважно й гордовито споглядає на все довкола спокійним, побідли-вим оком орлиним і не боїться навіть його, людини! Вільний, безкрає вільний та вічно вільний, як сама воля та, він собі понад скелями височезними свобідний цілком од усяких можливих буржуазних думок та міркувань, що здержують людину й керують нею!.. Ідеально вільний і тим розкішний своєю царською красою! Пишний цар скель!..
Особливе поривання обхопило мисленника, коли він, милуючись, стежив натхненними очима за тим, як витатель скель плавно, ледве підплигнувши, почепився на дужих крилах у повітрі, загойдався граційно на нім, далі поважно справив декілька помахів раз за разом, а потім, уже зовсім розправивши могутні крила й ледве помітно двигтячи ними, розпочав перше широке коло в повітрі, розсікаючи його могутніми грудьми.
З захватом стежив СКАЧАТЬ