Українська модерна проза. Антология

Чтение книги онлайн.

      Життя дає нам і душу і серце і якусь дивну надію, але те все усміхається до нас лиш у ясних днях. Коли щастя від нас втікає, перестають блимати ясні зірки на нашім небосклоні і серед розчарування того ж життя затрачується віра в його ідеалізм. Та все ж, коли що мене ще ратує з того пониження, так переконання, що не для мене такі практичні дороги життя. Але краще було б, може, не писати до тебе про ті історії і не завдавати собі сорому, хоч чую якусь непереможну потребу виговоритись.

      IX

      Кажеш, що не поділяєш моїх переконань, і не добачаєш в тім всім великого пониження. Бо коли життя обдирає нас з нашого ідеалізму, то мусимо дивитись на світ реально, чого і тебе навчили досвіди життя.

      Я все-таки рада, що до того не прийшло, що мої матеріальні відносини настілько змінились, що не потрібую того рятунку. Цікавіші тепер для мене твої допити про молодого чоловіка, про котрого я не могла нагадати, коли і де бачила його.

      Навіть хоч би ти й не зазначив, що цілий рік, крім правних документів, нічо іншого не читав, догадалабся по твоїх допитах. Нічо не знаєш, що через той час діялося в краю. Бо інакше довідавбися про прикрості, які стрінули наших закордонців.

      Уяви собі, що з приводу гостей, тих двох молодих людей, вийшов політичний процес, в котрий і я попала.

      Процес був черговою компромітацією польської Теміди. Не удався тріюмф наших політичних противників. А однак лишилось стільки глибокого болю і бунту в наших серцях, що не скоро забудеться, а може ніколи.

      Зрозумієш, що в такім вирі не було місця на інші почування і думки, крім тих, що відносилися до тої справи. Отже немало вразило мене, коли по процесі всі пошко-довані зійшлися, щоби відсвяткувати свою кривду і попрощати закордонних братів, котрим заказано раз на все переступати границю нашого краю. Мені нараз зачали вертати мої давні загадкові настрої. І коли по загальних остентаційних протестах і заявах товариство поділилося на окремі групи, мій знайомий зачав знов мене суґестіонувати, і я знов почала запитувати себе, коли і звідки знаю його?

      Один добрий знайомий сказав раз, що я ніколи не стою, а все йду. Може, се й правда. Тепер знов переходжу нові еволюції. Людина взагалі дивний клубок суперечностей, а може бути, що моя зболіла душа стратила відповідну спроможність відпорності.

      Те інше життя і заняття загальними справами, що уздоровило мене, стається новим товчком нової муки.

      Люди, котрих я ідеалізувала тому, що не бачили мене, лиш ціль, добро загалу, зачинають бути мені противні, і з того знов виростає якийсь інший відмінний біль душі.

      Життя – се велика непереможна сила існування. Вона виявляється у всіх змаганнях людини. Для свого існування ладна людина присвятити всіх і все. Дивно, звідки у людей взялося ще друге почування, а саме, що найкраще, коли вони своє життя присвятять іншим. Хоч їхнє життя так само вартне, як тих, для котрих їм кажуть посвячуватися.

СКАЧАТЬ