Олмейрова примха. Джозеф Конрад

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ повені. Дейнів човен стояв тут, об’якорений закинутим у воду каменем, і Дейн переліз до нього, держачи руку на борту Ніниного каюка. За хвилину обидва човни гойдалися спокійно поруч, одбиваючись у чорній воді під тьмяним освітленням, що ринуло крізь зелений намет густого листя. Високо вгорі, на сонячному світлі, горіли полум’ям рясні багряні квіти, обсипаючи їм голови дощем великих червоних пелюсток, що, виблискуючи росою й повільно кружляючи, падали пахучим струмком. І вгорі, і внизу, і в сонній воді, усюди, навколо поміж буйної рослинності, що купалась у теплому повітрі, видихаючи міцні й терпкі пахощі, провадила інтенсивну роботу тропічна природа. Рослини тяглись угору, сплутуючись, переплітаючись у неймовірному безладді, в дикому божевільному прагненні, чіпляючись одна за одну й мовчки, в безнадійному зусиллі тягнучись угору до життєдайного сонячного світла, немовби їх опосів раптовий жах гнилої маси внизу, злякали смерть і гниття, з яких вони народилися.

      – Тепер ми мусимо попрощатися, – мовив Дейн після довгої мовчанки. – Тобі треба вже вертатися, Ніно. Я чекатиму, поки сюди надійде бриг, і тоді сяду на борт.

      – Тебе довго не буде, Дейне? – тихо спитала Ніна.

      – Довго! – вигукнув Дейн. – Чи згодиться людина довго лишатись у темряві? Коли я далеко від тебе, Ніно, то я немов сліпий. Як можу я жити без світла?

      Ніна перехилилась через борт, щасливо й гордо посміхаючись, і, взявши поміж рук обличчя Дейно-ве, глянула йому в очі ніжним запитливим поглядом. Очевидячки, вона знайшла в них підтвердження слів, щойно сказаних, бо почуття радості полегшило їй сум розлуки. Вона вірила, що йому, нащадкові великих раджів, синові славетного ватажка, владареві життя й смерті сонце світить лише в її присутності. Могутня хвиля вдячності й кохання залила їй серце. Як зможе вона висловити свої почуття до того, хто дав їй стільки радості й гордості? І в бурхливому пориві жаги, немов блискавка, спалахнув у неї спогад про осоружну й майже забуту цивілізацію, на яку вона лише одним оком глянула в давні дні примусу, горя й гніву. У холодному попелі свого ненависного й гіркого минулого вона знайшла ознаку любові, гідний вияв безмежного захоплення, що відчувала в цю мить, і запоруку яскравого пишного майбутнього. Оповивши руками шию Дейнову, вона припала до його вуст довгим жагучим поцілунком. Він заплющив очі, здивований і зляканий бурею, яка знялась у нього в грудях од цього, досі йому незнаного дотику, й довго після того, як Ніна проштовхнула свій каюк у річку, він лишався нерухомим, не наважуючись розплющити очей, із страху втратити почуття п’янкого раювання, яке він уперше відчув.

      Тепер, він гадав, йому бракує лише безсмертя, щоб стати богорівним, і істота, яка вміє так одчиняти йому браму раю, мусить належати йому – незабаром буде належати йому назавжди!

      Розплющив очі саме вчасно, щоб побачити крізь зелене склепіння витких рослин прову брига, що повагом плив униз річкою. Йому треба було сідати на корабель, але брав жаль залишити те місце, де він зазнав стільки щастя. «Встигну ще. СКАЧАТЬ