Олмейрова примха. Джозеф Конрад

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ під прямим кутом до острова, й утворилося щось, немов невелика гатка, об яку, шумуючи й дзюркочучи, розбивалась прудка течія. Він ступнув швидким упевненим кроком на колоду й за два стрибки опинився з другого її краю, де біля ніг його пінячись вирувала вода.

      Стоячи тут, самотній, відокремлений од усього світу, тоді як небо, землю і навіть річку, що шумувала біля нього, проковтнув густий ранішній туман, Дейн прошепотів ім’я Ніни в невидиму просторінь, певний, що вона його вчує, інстинктивно почуваючи, що кохана дівчина близько, що вона так само відчуває присутність його, як він її.

      Над колодою виринула прова каюка Ніни. Вона високо стриміла над водою, бо дівчина сиділа на кормі. Марула схопився рукою за борт і легко стрибнув у каюк, сильно відштовхнувшись. Легенький човник, корючись новому напрямку, обігнув колоду, майже торкаючись її, а річка, немов вірний товариш, слухняно схопила його, повернула по течії і мовчки й прудко понесла поміж невидимих берегів. І знову біля ніг Ніни Дейн забув увесь світ, відчуваючи, що його підхопила могутня хвиля кохання, порив радості, гордості й жаги. Знову переконався, що життя його неможливе без цієї істоти, яку він стискає в палких, могутніх і довгих обіймах.

      Ніна ніжно визволилася з його рук, тихенько засміявшись.

      – Ти перекинеш човна, Дейне, – прошепотіла вона.

      Він з хвилину палко дивився їй ув очі, а тоді, зітхнувши, відпустив її і ліг на дні каюка, поклавши голову їй на коліна, й, дивлячись угору, закинув назад руки, оповивши ними стан дівчини. Вона схилилася над ним, струсонувши головою, й довгі пасма її чорного волосся закрили обличчя обом.

      Так вони пливли течією. Він говорив з грубим красномовством дикої натури, що цілком оддається могутньому почуттю жаги; вона, низько схилившись над ним, слухала гомін його слів, солодший для неї над саме життя. Для них обох не існувало нічого поза тендітним їхнім човником, тут був їхній власний світ, сповнений потужного всеосяжного їхнього кохання. Вони не бачили, що туман перед світанком усе густішає, а вітер ущух, забули про велетенські ліси, які оточували їх, і про всю тропічну природу, що завмерла в урочистій тиші, чекаючи сходу сонця.

      Туман низько стелився над водою, ховаючи човен з двома переповненими щастя й жаги юними істотами, зорі зблідли, а зі східного обрію впала на небо сріблясто-сіра тінь. Вітрець ані подихав, і не ворушився причаївшись лист. Безмежної тиші широкої річки не порушувала сонним сплеском риба, й усі живі створіння немов завмерли на березі. Землю, небо й річку – все огорнув глибокий сон, від якого, здавалося, ніколи не буде пробудження. Всі вияви життя й руху тропічної природи немов зосередились у палких поглядах очей і бурхливому стукотінні сердець двох закоханих у хиткому човнику під білим запиналом туману на рівній поверхні річки.

      Зненацька з-понад чорного муру дерев на березі Пантаї вибухнув величезний сніп жовтого проміння. Зорі згасли. Маленькі СКАЧАТЬ