Чужі сни. Ян Валетов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ одна людина з десяти тисяч здатна зробити два-три стрибки, одна зі ста тисяч – десяток, одна з мільйона – сотню і лише одна з десяти мільйонів здатна на умовну тисячу переміщень. Таких називають марафонцями, і я один із них. Ви сидите тут тому, що здатні на стрибок, але ніхто – чуєте? – ніхто не знає, скільки джампів ви подолаєте до того, як помилка у вашій ДНК стане критичною. Два? Десять? Двадцять? Втрата здатності стрибати для звичайної людини не означає нічого – це її нормальний стан. Для джампера… Для джампера злам рецесивного гена – безумство або смерть. Так що, колеги, з одного боку, вам пощастило: джамп-група – найпрестижніший підрозділ в армії, і ви відтепер забезпечені люди зі страховкою, що пом’якшить горе від втрати родині, а от з іншого боку… З іншого боку, ви – смертники. Камікадзе3, якщо доводилося чути про таких. Не тільки ваші життя потрібні нашому світу, але і ваші смерті.

      Щуплий блондин із трохи кривуватим обличчям і виступаючими вперед зубами, що сидів навпроти Давидова, посміхнувся.

      – За такі бабки, – сказав він, оглядаючись на товаришів, – можна і ризикнути. Нам це все говорили, командире. Про цих генів ніхто не розводився, але те, що здохнути можна «на раз» – пояснили. Ти б нам розповів, що таке…

      – Встати, – неголосно наказав Кирило. – Встати і відрекомендуватися за формою, джампере. Цього тебе вчили?

      Щуплий секунду здивовано дивився на Давидова, а потім підвівся, але без особливого завзяття. Так, від гріха подалі, мало що.

      – Джампер Сотников, – доповів він.

      – Джампер Сотников, пане джамп-майстер, – поправив його Давидов.

      – Так точно, пане джамп-майстер! Джампер Сотников!

      Але ж ані дідька ти мене не боїшся, подумав Кирило, дивлячись у вицвілі очі блондина. Звідки ж ти такий взявся, красень-чоловік?

      – Ставте запитання, джампере.

      – Яке? – здивувався Сотников, але тут же згадав. – Слухаюсь, пане джамп-майстер! Що таке джамп, пане джамп-майстер? У мене п’ять класів школи про всі діла…

      – І де тебе знайшли, джампере Сотников?

      Щуплий знову посміхнувся, але цього разу посмішка була не кривою, а просто неприємною. Такою, що несе в собі загрозу, чи що?

      – У в’язниці, – повідомив він і вишкірився.

      Його зуби хоч і виступали, але були бездоганно білі: явний пластик, причому з дешевих, навіть без натяку на колірний підбір. – Чекав суду, пане джамп-майстер.

      – Зрозуміло, – сказав Давидов. – Нумо підведіть руку ті з вас, хто пройшов повний шкільний курс!

      Таких виявилося півтора десятка.

      – Не густо. Спеціальна освіта?

      Семеро.

      – «Пуголовки»?

      Троє.

      – Краще, ніж нічого. Ну що ж, джампере Сотников, вважай, що ти знову в школі. Попрошу панів «освічених пуголовків» пояс-нити іншим незрозумілі слова, а я постараюся говорити СКАЧАТЬ