Унія. Володимир Єшкілєв

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ срібного черепа. Прикраса притягувала погляди всієї компанії. Мечиславу здалося, що Кіт з Ревулою знають про цю «кальву» щось цікаве, але розпитувати не наважився. Хоча нові знайомі ставилися до нього приязно, він все ж таки не відчувався своїм серед таких несхожих, проте добре знайомих між собою чоловіків.

      Тим часом розмова перестрибнула з далеких земель на місцеві плітки, й поміж різним промайнуло ім’я Яна Демковича, якого компанія називала також Креховецьким. Мечислав напружився й вже прочистив горло для запитання. Втім якесь передчуття знов змусило його вдатися до удаваної байдужості.

      «Ще подумають, що я чиясь нишпорка», – подумав він.

      І щирим ковтком підтримав здравицю, змісту якої не почув через роздуми та вагання. Сину підстарости здалося, що Кіт зауважив його відстороненість.

      «Ну й нехай, – сказав він собі. – Я занадто переймаюся настроями цих людей. Зрештою, вони для мене лише випадкові приятелі».

      – А, до речі, Креховецький все ще воює в Зосиному ліжку? – за кілька хвилин поцікавився Агріппа.

      Він наче ні до кого не звертався, але Мечислав здогадався, що запитання адресувалось Ревулі, який в розмові про місцеві справи щоразу виявляв фронтальну обізнаність.

      – Німфа ще терпить, – відізвався той.

      – Дивовижно, – немов смакуючи невидиме, онук воєводи порухав губами. – Деякі зі спільних знайомих присягалися на ясній зброї, що вже після третьої ночі вона вимагає в чергового мурчика реверції9. Що воно так само незворотньо, як схід сонця або ж татарська навала взимку.

      – Можна припустити, що схизмат має здоровенного прутня, – смикнув плечами Кіт.

      – Amor ordinem nescit10, – зауважив Мечислав, сподіваючись, що висока латина зробить доречнішим його втручання до розмови про незнайомих персон.

      – Ніби й так, – кивнув Агріппа й вираз чи то невдоволення, чи то злої іронії на мить ускладнив його обличчя. – Але ж, пане Мечиславе, ви просто не уявляєте собі ані Зосі Скибицької, ані зануди Яна. Якби ви побачили їх поряд, то, повірте мені, оцінили б всю абсурдність ситуації, її повне протиріччя з законами натури. Тут вже любов не лише не знає порядку, але й не розрізняє породи. Тут зливаються в обіймах несумісні стихії. Сеча і полум’я, лайно і роза, вайлуватий кентавр і бурхлива німфа. Cancer leporem capit!11

      – Лайно і роза! Оце, ясна курва, влучно! – Ревула щиро розреготався, відтак затяжно закашлявся. Приятель штурхнув його в спину.

      – Не вдавися, – сказав Кіт.

      І, як здалося сину підстарости, кинув на Мечислава сумний погляд, наче вибачаючись за присутність в компанії грубіяна.

      – А давайте наб’ємося до Зосі в гості, – відкашлявшись, запропонував Ревула. – Вони не чекають, а ми отакі туди прийдемо, привітаємося як старі знайомі і все там перевернемо. Чи ми, курва, того не варті?

      – Лише як старі знайомі? – гмикнув Агріппа.

СКАЧАТЬ