Романи. Фрэнсис Скотт Фицджеральд

Чтение книги онлайн.

      – Скажи їм, хай заграють «Захват»! – вигукнув Слоун. – Ви замовляйте, а ми з Фебою зараз струсонемо майданчик.

      І вони змішались із натовпом. Аксія й Еморі, годину як знайомі, протиснулись за офіціантом до столика, з якого було гарно видно весь майданчик. Вони сіли і озирнулись довкола.

      – А онде Фіндл Марґотсон з «Нью-Хевена». – Намагаючись перекричати шум, вона гукнула: – Гей, Фіндле! Агов!

      – Гей, Аксіє! – так само вигуком привітався він. – Сідай до нас за столик!

      – Не йди… – прошепотів Еморі.

      – Не можу, Фіндле, я не сама! Подзвони мені завтра десь о першій!

      Фіндл, непоказний молодик із зовнішністю канцелярського клерка, відповів шось незрозуміле і повернувся до яскравої блондинки, яку намагався витягнути на майданчик.

      – Справжній надовбень… – прокоментував зневажливо Еморі.

      – Та ні, він нормальний хлопець. Клич нашого кельнера. Мені – «Дайкірі».

      Він замовив чотири. Натовп кружляв, змінювався і перемішувався. Здебільшого то були студенти, кілька другосортних молодиків із Бродвею і жінки двох типів (кращі з них були хористки). Загалом то було типове юрмисько і така ж типова вечірка. Десь три чверті збіговиська прийшли покрасуватися і були досить стерпні. Закінчували вони приблизно о п’ятій, прощалися біля дверей кафе і спішили на поїзд до Єля або Принстона. Приблизно чверть присутніх закінчувала хтозна-коли і хтозна-де. Власне, їхня компанія була досить безневинною. Фред Слоун і Феба Колем були давніми приятелями; Аксія й Еморі – ще ні. Але дивні речі стаються навіть у пізній час, і несподіване, яке найменше очікуєш побачити в такому прозаїчному і передбачуваному місці, як кафе, вже зачаїлось, щоб зіпсувати для Еморі всю передсвітанкову романтику Бродвею. Те, як це несподіване виказало себе так невимовно жахливо, так неймовірно, надовго змусило його думати, що то була сцена з якоїсь туманної трагедії, розіграна без його відома (а не його власні рефлексії), але він чітко розумів, що це мало щось означати.

      Десь о першій вони перемістились у «Максим», друга година застала їх у «Девіньє». Слоун пив без упину і перебував у стані якогось неприродного піднесення, але Еморі був докучливо тверезий. Досі вони не натрапили на жодного завсідника нью-йоркських клубів, які зазвичай пригощають гостей шампанським. Вони саме закінчили танцювати і протискувались до свого столика, аж раптом Еморі помітив, що хтось за сусіднім столиком пильно дивиться на нього. Він озирнувся – чоловік середніх літ, одягнений в коричневий мішкуватий костюм, сидів сам-один за окремим столиком і споглядав усю їхню компанію. Побачивши Еморі, він ледь помітно усміхнувся. Еморі повернувся до Фреда, який саме всідався за столик.

      Еморі швидко все зважив: він сьогодні не пив і так триматиметься й далі, то можна ненадовго й продовжити вечірку. Крім того, треба було наглянути за Слоуном, який вже, здається, не міг думати самостійно. Він узяв Аксію за руку, і вони гуртом втиснулись у таксі. Вони поїхали десь у напрямку Сотих вулиць і зупинились біля білого багатоквартирного будинку. Він ніколи не забуде цю вулицю… То була широка вулиця, з обох СКАЧАТЬ