Романи. Фрэнсис Скотт Фицджеральд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ набір першокурсників був набагато цікавішим, аніж усі «філістимляни» Принстона дворічної давнини. Все стало набагато цікавішим, хоча й позбавленим чару спонтанності першого року навчання. У колишньому Принстоні вони б ніколи не відкрили для себе Танадюка Вайлі. Танадюк був другокурсником із здоровезними вухами і висловлювався приблизно так: «Земля із виром поринає вниз крізь лиховісні світила приречених поколінь!» Вони, щоправда, заледве розуміли, про що йдеться, але ніколи не ставили під сумнів, що він є вмістилищем божественної душі. Принаймні так Том та Еморі сприймали його. Вони абсолютно серйозно запевняли його, що у нього свідомість, як у Шеллі, і друкували його ультравільні поетичні рими в «Літературному журналі Нассау». Але геній Танадюк абсорбував усі кольори свого часу і вдарився в богемне життя, що дуже їх розчарувало. Він розводився про Гринвіч-Віллідж замість «полудневого місячного виру» і зустрічався із розкутими музами (зовсім не академічними, виплеканими на Сорок другій вулиці Бродвею) замість «дітей мрії» Шеллі, взамін отримував від них належне шанування. Тож вони віддали Танадюка футуристам, вирішивши, що там він із своїми яскравими краватками почуватиметься краще.

      Том дав йому останню настанову: перестати писати два найближчих роки і перечитати повне зібрання творів Олександра Поупа разів чотири. Але Еморі вважав, що Поуп Танадюкові – як п’яте колесо до воза. І вони зі сміхом пішли, гадаючи, якою стороною випаде йому монетка: видатного генія чи посередності?

      Еморі зневажливо уникав тих викладачів, які запрошували своїх шанувальників на вечори таких-сяких епіграм за келишком шартрезу. Його розчаровували поверховість і педантизм, з якими тут підходили до кожної дисципліни. Його скепсис вилився у їдку сатиру, яку він назвав «У лекційній залі». Він запропонував Томові надрукувати її у «Літературному журналі Нассау».

      Здоров, Фігляр…

      Завмерли всі,

      Як безпорадні дітлахи,

      По три рази на тиждень ми

      Просиджуємо тут штани…

      Веди нас, гурт своїх ослів,

      Під голос твій в країну снів…

      Ми чули, ти – науки брат,

      Що написав якийсь трактат,

      А потім ще й навчальний план,

      Древніший, ніж сам океан;

      Копав доісторичний пил,

      Що тобі ніздрі заліпив,

      І випчихнув весь свій талант

      У здоровенний фоліант…

      Праворуч мій сусід сидить,

      Жагою знань увесь горить;

      Із тих, що руку піднімає

      І кожен раз тебе питає,

      Всю ніч очей він не стуляв,

      Славетний фоліант читав,

      Звичайно… автор вдасть сум’яття,

      А він – що знає всі заняття,

      Самовдоволений вдавальник,

      І ментор сам, і шанувальник…

      А кілька днів тому назад

      Отримав я свій реферат

      (Як поле макове, ряснів

      Він стрічками коментарів).

      Писав же ти: моє навчання —

      То над наукою знущання…

      Не СКАЧАТЬ