Ім'я вітру. Патрик Ротфусс

Чтение книги онлайн.

      – Що подумала б твоя матуся, якби ти приніс додому парочку найчудовіших жовтогарячих масляних гарбузів по цей бік Елду?

      – Ні, я не можу, – затинаючись, відмовився я і водночас відігнав від себе спогад про роздерті пальці, що риються в землі, та запах горілого волосся. – Т… тобто ви вже… – Я поступово замовк, ще дужче притиснувши лютню до грудей і відійшовши на пару кроків.

      Він придивився до мене так, наче бачив уперше. Раптом знітившись, я уявив, який вигляд, напевне, маю – обідраний і замучений голодом. Я обняв лютню й відступився ще далі. Фермер опустив руки, а його усмішка згасла.

      – Ех, хлопче, – тихо промовив він.

      Він поклав гарбуз, а тоді знову повернувся до мене й заговорив з лагідною серйозністю:

      – Ми з Джейком тут торгуватимемо десь до смеркання. Як знайдеш до того часу те, що шукаєш, можеш їхати з нами на ферму. Бувають дні, коли нам із жінкою точно не завадить підмога. Ми будемо тобі дуже раді. Так, Джейку?

      Джейк теж дивився на мене; його чесне обличчя виражало жаль.

      – Та звісно, тату. Вона ж так сказала тоді, як ми їхали.

      Старий фермер не зводив з мене серйозних очей.

      – Це – Приморська площа, – сказав він, показавши на свої ступні. – Ми тут будемо дотемна, може, ще трохи побудемо, як стемніє. Як хочеш проїхацця, вертайся. – Його погляд став збентеженим. – Чуєш? Можеш поїхати з нами.

      Я крок за кроком задкував далі, не знаючи напевне, чому це роблю. Лише знаючи, що, поїхавши з ним, я буду змушений пояснювати, буду змушений згадувати. Що завгодно, аби не відчиняти ті двері…

      – Ні. Ні, дякую, – затинаючись, відповів я. – Ви мені дуже допомогли. Я буду в порядку. – Мене штурхнув ззаду чоловік у шкіряному фартуху. Переполохавшись, я розвернувся й побіг.

      Я чув, як один з них гукнув у мене за спиною, але їхні голоси заглушив натовп. Я побіг, а серце обтяжувало мені груди.