Ім'я вітру. Патрик Ротфусс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Хроністові, а тоді, насупившись, повернувся до свого учня.

      – Перестань так на мене дивитися, Басте.

      Баст, здавалося, був готовий заплакати.

      – Ох, Реші, – видушив із себе він. – Я ж і гадки не мав.

      Квоут змахнув рукою, неначе ріжучи повітря долонею.

      – А ти й не мусив, Басте, і не треба робити з цього проблеми.

      – Але ж, Реші…

      Квоут суворо поглянув на учня.

      – Що, Басте? Я повинен ридати та рвати на собі волосся? Проклинати Тейлу і його янголів? Бити себе в груди? Ні. Це дешева театральщина. – Його обличчя дещо пом’якшало. – Я високо ціную твою турботу, але це – лише частинка історії, навіть не найгірша, і я розповідаю її не для того, щоб домогтися співчуття.

      Квоут відсунув стілець від столу та звівся на ноги.

      – До того ж усе це сталося давно. – Він змахнув рукою – мовляв, дрібниці. – Час – видатний цілитель і таке інше.

      Він потер руки.

      – Зараз я принесу дров – стільки, щоб нам вистачило на ніч. Якщо я хоч трохи розуміюся на погоді, буде зимно. Можеш поставити пектися кілька буханців хліба, поки я буду надворі, і спробувати опанувати себе. Я не стану розповідати цю історію до кінця, якщо ти дивитимешся на мене крізь сльози.

      Після цього Квоут зайшов за шинквас і пішов через кухню до чорного ходу шинку.

      Баст грубо потер собі очі, а тоді провів поглядом свого господаря.

      – Поки він чимось зайнятий, він у порядку, – тихо промовив Баст.

      – Прошу? – задумливо перепитав Хроніст. Він збентежено посунувся на стільці, неначе хотів звестись на ноги, але не знав, який привід вигадати, щоб це було ґречно.

      Баст тепло йому всміхнувся; його очі знову стали по-людськи блакитними.

      – Я так зрадів, почувши, хто ви такий і що він розповість свою історію. Останнім часом він був у дуже похмурому настрої, і цей настрій нічим не розвіяти, бо робити нічого – можна лише сидіти й роздумувати. Я не сумніваюся, що, згадавши добрі часи, він… – Баст скривився. – У мене не надто добре виходить це висловити. Вибачте за те, що сталося. Я не думав як слід.

      – Н… ні, – поспіхом, затинаючись, відповів Хроніст. – Це я… це я винен, вибачте.

      Баст хитнув головою.

      – Ви просто були заскочені зненацька, але всього-на-всього спробували мене зв’язати. – Його обличчя набуло дещо зболеного виразу. – Зауважте, це було аж ніяк не приємно. Це наче удар між ногами, але по всьому тілу. Від цього стає зле, находить слабкість, але це – лише біль. Ви ж мене не поранили насправді. – Баст, судячи з вигляду, зніяковів. – Я ж хотів не просто зробити вам боляче. Можливо, я убив би вас, навіть не замислившись.

      Поки не запала ніякова тиша, Хроніст промовив:

      – Чому б нам не повірити йому на слово, що ми обидва були засліплені ідіотизмом, і не закрити тему на цьому? – Хроніст вичавив із себе кволу усмішку, щиру попри обставини. – Мир? – Він простягнув руку.

      – Мир. СКАЧАТЬ