Лоліта. Владимир Набоков

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ про небезпеку вскочити до якоїсь жахливої непристойної халепи. Згадую тих брутальних морських чудовиськ. «Mais allez-y, allez-y!»97 Аннабелла стрибає на одній нозі, щоб натягнути трусики, а я намагаюся затулити її, мало не блюючи від люті.

      Той самий день, пізніше, значно пізніше. Я ввімкнув світло, щоб записати сон. Його походження очевидне. Під час обіду Гейзиха великодушно проголосила, що, оскільки синоптики обіцяють сонячні вихідні, у неділю після церкви ми поїдемо на озеро. Влаштувавшись у ліжку та віддавшись перед сном на поталу еротичним фантазіям, я обдумував остаточний план, як отримати зиск із майбутнього пікніка. Я знав, що матінка Гейз ненавидить моє серденько через її миле поводження зі мною. Тож я вирішив провести день на озері так, щоб догодити матусі. Я розмовлятиму виключно з нею, проте потім скажу, що забув свій годинник чи окуляри від сонця в тому гайку, й заглиблюся в ліс зі своєю німфеткою. У цю мить реальність кинулася навтьоки й пошук окулярів перетворився на невеличку тиху оргію з навдивовижу досвідченою, веселою, розпусною та податливою Лолітою, котра поводилася так, як (і розум мій це знав) не могла поводитися. О третій годині ночі я проковтнув снодійну пігулку й незабаром побачив сон, який був не продовженням, а пародією на мої мрії. Я з багатозначною чіткістю побачив озеро, де ніколи ще не бував: на водоймі, заскленій смарагдовою кригою, ескімос зі слідами віспи на обличчі марно намагався зробити киркою ополонку, хоча на вкритих галькою берегах квітли імпортні мімози та олеандри. Переконаний, доктор Бланш Шварцманн дала б мені цілий мішок шилінгів за можливість додати цей лібідомисел до свого лібідосьє. На жаль, решта сну була відверто еклектичною. Гейзиха й Гейзонька їхали верхи на коні навколо озера, я їхав теж, старанно підстрибуючи й розчепіривши ноги, хоча між ними замість коня було лише пружне повітря – невеличкий недогляд, результат неуважності автора сновидіння.

      Субота. Моє серце досі гупає. Я досі зіщулююсь і стишено стогну, згадуючи зніяковілість.

      Вигляд зі спини. Між футболкою й білими спортивними шортами промайнула смужка блискучої шкіри. Перехилившись через підвіконня, вона відриває з тополі за вікном листочки, зосереджено базікаючи з хлопчиком-листоношею (Кеннетом Найтом), котрий стоїть унизу, щойно з гучним звуком кинувши ремсделський «Джорнал» точнісінько нам на ґанок. Я починаю підповзати до неї, «кульгати» до неї, як кажуть міми. Мої кінцівки обернулись опуклими поверхнями, між якими (радше ніж «якими») я повільно підповзав, якось нейтрально пересуваючись: Гумберт Поранений Павук. Мабуть, щоб дістатися до неї, мені знадобилося кілька годин: здавалося, немов я бачу її, зазирнувши в телескоп не з того боку, і до її невеличкого пружного задка я повз, неначе паралітик із покрученими кінцівками без кісток, жахливо напруживши волю. Нарешті я опинився точнісінько позаду неї, і раптом у мене з’явилася невдала ідея вдавано побешкетувати та струсонути її, вхопивши за горловину футболки, щоб таким чином приховати СКАЧАТЬ