Лола та аварійний вхід. Ізабель Абеді

Чтение книги онлайн.

      Коли ми проходили повз огорожу з козами, Сол почав розповідати, як його бабуся їздила до Кіто, тому я вирішила відвідати Сніжинку та Плямочку. Звісно, з ними я не могла поговорити про свою кішку, але вони мене завжди заспокоювали, особливо Сніжинка. Це моя улюблена кізка. Поки я відчиняла дверцята, я згадала про всі ті перерви, коли годувала її морквою, чистила смушок і пошепки розповідала їй на вушко про всі свої негаразди. Як тоді, коли вперше прийшла до школи і мені дуже хотілося, щоб у мене була найкраща подруга. І Сніжинка слухала й кивала в потрібних місцях. Але сьогодні до неї прийшла інша страждальниця – Ліна, моя підшефна з першого «в».

      – Що трапилося? – запитала я, коли помітила, що в неї очі почервоніли від сліз.

      Ліна похнюпилася.

      – Дідусь… – видушила вона й знову заплакала. Сніжинка мекнула – неголосно й дуже співчутливо. Ліна уткнулася носом у козячий бік.

      – Що з дідусем? – запитала я.

      – Він захворів, – схлипнула Ліна. – Дуже серйозно. У нього випало все волосся, а вчора йому зробили операцію.

      Коли Ліна сказала про операцію, мені стало недобре. Адже я знаю, що буває, коли в людей випадає волосся. Моя мама – медсестра, і ті люди, в яких у її лікарні випадає волосся, найчастіше хворі на рак. Від цієї хвороби можна померти. Напевно, Ліна теж це знала. Вона обхопила Сніжинку за шию, і по її обличчю рясно потекли сльози. На іншому кінці загону двоє третьокласників годували Плямочку морквиною.

      Я стояла поряд із дівчинкою й не могла вимовити й слова. Я знала дідуся Ліни. Колись я прийняла його за викрадача дітей, тому що він приїхав до школи в довгому чорному пальті. Але тепер я знаю, що він дуже добрий і славний, і слова Ліни так засмутили мене, що мені самій захотілося заплакати.

      На наступному уроці в нас була географія, і ми говорили про міста і країни Азії. Але в моїй голові була суцільна Європа. Думки стрибали, як блохи. Я думала про Ліниного дідуся в лікарні, про Алекса в Парижі, про Білосніжку в мене вдома та про Сніжинку в загончику.

      От якби біла кізка сьогодні була тільки моєю! Але вона належить усій школі, і зараз вона потрібніша Ліні, ніж мені.

      3.

      Поштові листівки з усього світу й порада Фло

      Біля школи на нас чекала Пенелопа, мама Фло, щоб відвести до «Перлини півдня». Це наш портовий бразильський ресторанчик, у якому Пенелопа працює офіціанткою, якщо, звісно, не співає на сцені.

      Зазвичай ми із Фло самі їздимо туди на метро, але поки моя подруга в інвалідному візку, я з нею сама не впораюся. За кожні кілька метрів нас зупиняють знайомі та щоразу набридають із розпитуваннями, що трапилося з Фло, а її обличчя від цього стає дедалі похмурішим. Вона ненавидить, коли звертають увагу на те, про що їй хотілося б помовчати. Тому замість неї відповідаю я.

      – Фло знімалася в головній ролі у фільмі про вампірів, – пояснила я мамі нашої однокласниці. – Коли знімали сцену із драконом у підземеллі, СКАЧАТЬ