Ніхто. Міне Ґ. Кирикканат

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ із пістолета п’ятьох бойовиків, що здійснили напад на його помешкання; заслуживши цим право самому визначати власну долю, він сам обрав собі незмінний позивний: К.

      Позивний «К.» мрів у його голові відтоді, як замолоду він подивився один гостросюжетний фільм. Він достоту не пам’ятав, чи це була назва фільму, чи ім’я головного героя. Але йому сподобалося те, що К. вимовлялося не як «ке», а як «ка»8. Його позивний у шифрованих повідомленнях, читаючись як «ка», ніби кидав виклик заїкуватій турецькій назві РПК – «пекеке».

      К. підвівся, ступив кілька кроків, потягнувся. Більша частина його життя, здавалося б, жвавого й насиченого небезпекою, проходила в очікуванні. Власне, у цьому й полягала складність. Чекати, чекати, інколи непорушно завмирати в очікуванні і, після кількох секунд двобою зі смертю, лишатися живим…

      Ось і знову він чекав, досі не знаючи, ні що за операція готується, ні яке в нього буде завдання. Але передчував щось важливе. Без сумніву, цієї ночі він отримає всю необхідну інформацію.

      Його безшиїй товариш процідив крізь зуби щось на зразок: «Де їх чорти носять…», струснув лівою рукою й поглянув на годинник.

      «У кожного своя манія, свій тик»,– промайнуло в голові у К.

      Ось і у Безшийка металічний браслет на годиннику явно завеликий; він був зосереджений на тому, як би так майстерно струсити рукою, щоб циферблат, що був сповз на бік, став на місце.

      Такі тики з головою виказували людину, а отже, таїли в собі небезпеку. Але на психологічних тестах в Організації нікому зауважень не робили: чи вдавали, що не помічають, чи таки й справді не помічали. Йому аж самому стало цікаво: а чи була в нього якась така причеплива звичка, якийсь рух, що він його мимоволі повторював?

      Щойно почулося безпомильно впізнаване гудіння вертольота, обидва підхопилися з місць.

      Скляні двері кафетерію відчинилися ззовні, і моряк – чути було, що зовсім молодий,– проказав: «Уже час».

      К. поглянув на годинник: 01:53.

      Швидкими кроками рушили на пристань. До нахилився йому до вуха й прошепотів: – А нас чого не беруть до вертольота?

      – Бос полетить сам,– відрубав К.

      Видно було, що його товариш багато років вірно служив Організації, але був не надто кмітливий. Мав би більше клепки – зазначив би, що Бос із собою нікого не брав, навіть найперевіреніших і найвищих за рангом співробітників, якщо тільки вони не належали до близького кола. Люди є люди – один збожеволіє, іншого підкуплять, ще щось, і тоді замкнений простір міг стати пасткою.

      Отже, вони чекали на пристані, аби лиш почути гудіння вертольота, який відвезе Боса на острів.

      Зайшли на борт катера охорони громадського порядку жандармерії, який під парами чекав біля пристані. Моряк, який їх покликав, усівся на кормі, знаками закли5кав їх теж сісти. Катер одразу відчалив, адже штурвальний не глушив мотор. Йшли досить швидко. Просто летіли по ледь схвильованому морю. Невдовзі наздогнали вертоліт.

      Армада з двох суден дісталася острова майже одночасно.

      Поки СКАЧАТЬ