Four Seasons. Изадор Шарп

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ рівень володіння англійською був недостатнім. Однак батько вчився, спостерігаючи за робітниками інших спеціальностей – каменярами, теслями, електриками, водопровідниками. Він удосконалював свою англійську, щодня читаючи газети і слухаючи, як розмовляють люди.

      Попервах мої батьки оселилися в районі Ворд, розташованому в середмісті Торонто. Потім вони кілька разів переїжджали: з Брансвік-авеню, де народився я, вони перебралися на вулицю Евклід, а пізніше – у тимчасові помешкання на вулицях Кроуфорд, Клінтон і Мейджор. Поки вони жили у Ворді, моя мати народила чотирьох дітей: Едіт у 1927, Беатріс у 1929, мене в 1931 і Ненсі в 1933.

      Наразі Торонто є найбільшим канадським містом, провідним економічним центром, але в двадцяті, тридцяті і сорокові роки воно було вп’ятеро меншим. Правила життя в нашому кварталі визначала релігія. У неділю будь-яка торгівля припинялася, і всі заклади були зачинені включно з кінотеатрами, театрами і концертними залами. В інші дні вуличні рознощики продавали і купляли старий одяг, торгували овочами та фруктами. Хліб, молоко та лід доставлялися на возі, запряженому кіньми. Дітлахи бігли слідом, підхоплюючи шматочки льоду. Віз супроводжував двірник, який підбирав паруючий кінський гній. Коні пили воду з темно-зелених чавунних напувалок, установлених на головних вулицях міста.

      Ворд був розташований у самісінькому серці єврейського кварталу Торонто. Тут було шість церков, а 72 % мешканців належали до протестантів, які досить вороже сприймали євреїв.

      За будинками на нашій і сусідній вулицях пролягала стежина, завалена шлаком із вугільних печей, яких було чимало довкола. Єврейські діти використовували цю стежину як ігровий майданчик, де нам часто доводилося відбивати атаки дітей інших національностей, жбурляючи в них шматками шлаку. Згодом я зрозумів, що то були не нормальні дитячі ігри, а справжня війна проти тих, кого виховували в ненависті до євреїв. Антисемітизм набув таких масштабів, що дехто з єврейських дітей змінював свої імена на англізовані відповідники. Я теж розглядав можливість змінити ім’я, але зрештою вирішив, що це не для мене.

      Якось, коли ми гралися на вулиці, мені розбили чоло твердим, мов камінь, шматком шлаку. Заливаючись слізьми, я помчав додому, а кров струмила по моїх щоках (невеличкий шрам залишився донині). Метнувши на мене швидкий погляд, мати дала мені ляпаса – вона одразу зрозуміла, що моя рана не була серйозною. «Поглянь, на що ти перетворив сорочку!» – скрикнула вона, після чого допомогла мені вмити обличчя, заклеїла розсічене чоло лейкопластиром і звеліла «іти надвір і гратися далі».

      ОСЬ ТАКОЮ БУЛА МОЯ МАТИ – авторитарною, але доброю, чуйною і практичною. Вона завжди керувалася здоровим глуздом і завжди знала, що треба робити. Наразі таке ставлення до дітей називають «суворою любов’ю». Якщо вона просила нас щось зробити, це завжди було потрібно для сім’ї, а не для неї особисто. Мама була абсолютно позбавлена марнославства. Із часом вона погладшала, але не втратила граційності. Як полюбляла казати Розалі, СКАЧАТЬ