Тінь над Інсмутом. Говард Филлипс Лавкрафт

Чтение книги онлайн.

      На всіх цих вулицях я не помітив присутності жодної людини і чомусь пригадав, що упродовж блукання містом мені не траплялося на очі жодної собаки чи кішки. Інша обставина, яка не на жарт спантеличила мене на тлі навіть найкраще збережених і доглянутих будинків, – це те, що на всіх їхніх трьох поверхах і навіть у мансардах вікна були щільно запнуті віконницями. Скритність і незрозуміла конспіративність були, мабуть, невід’ємними рисами цього похмурого міста забуття та смерті, хоча мене невідступно продовжувало переслідувати відчуття, що за мною буквально всюди наглядає якийсь потаємний, уважний і немиготливий погляд.

      Я мимоволі здригнувся, почувши триразовий удар надтріснутого дзвона зі старовинної дзвіниці, що розташовувалася десь лівіше від мене, і тут же чітко пригадав обриси присадкуватої церкви, звідки долинув цей звук. Прошкуючи по Вашинґтон-стрит у напрямку річки, я вступив у нову зону промисловості та торгівлі, що колись процвітала тут. Незабаром я побачив перед собою залишки розваленої фабрики, потім ще кілька аналогічних будівель (у контурах однієї з них підсвідомо вгадувалися залишки залізничної станції, що колись існувала тут), а правіше – критого моста, за яким також були прокладені рейки.

      Неподалік від себе я побачив ще один міст, уже звичайний. Явно ненадійна споруда зараз була прикрашена попереджувальним транспарантом, однак я вирішив усе ж ризикнути і знову опинився на південному березі річки, де помічалися ознаки бодай якогось життя. Непримітні особи, котрі мляво тупцяли кудись, крадькома кидали в мій бік криві погляди, тоді як інші зиркали на мене з холодною цікавістю. Безумовно, Інсмут ставав усе нестерпнішим, і тому я попрямував по Пейн-стрит у бік головної площі в сподіванні знайти там хоча б якийсь транспортний засіб, здатний доправити мене до Архема ще до того, як настане година відправлення мого зловісного автобуса, яка здавалася мені неймовірно далекою.

      Саме тоді я звернув увагу на напіврозвалену будівлю пожежної станції, яка розташовувалася ліворуч від мене, й одразу ж помітив стариганя з багряною пикою, кудлатою бородою, водянистими очима і в невимовному лахмітті, котрий, теревенячи з двома вельми неохайними, але все ж не схожими на аборигенів пожежниками, сидів на лаві поруч із входом. Я здогадався, що це був Зедок Аллен, той самий ненормальний, мало не столітній пияк.

      III

      Мабуть, я піддався якійсь несподіваній і збоченій примсі, а може, просто поступився невідомому мені поклику темного та зловісного минулого (у будь-якому разі, я раптово прийняв рішення змінити свої дотеперішні плани). Спершу я мав твердий намір обмежитися в своїх дослідженнях винятково пам’ятниками архітектури, хоча навіть одного цього виявилося досить, щоб у мене виникло палке бажання мерщій забиратися з цього огидного міста загального занепаду та розрухи. І все ж, лише поглянувши СКАЧАТЬ