Тричі не вмирати. Наречена. Олег Говда

Чтение книги онлайн.

      – Не можу… – безсило опустила руки Галлія і схилила голову. – Щось набагато сильніше за мене захищає шайтана… Вбий мене, отамане. Я підвела тебе і немає мені прощення.

      – Та ти тут з якого боку?.. – відмахнувся роздратовано Куниця. – Робити мені більше нічого, як зі злості бабам голови рубати.

      А в наступну мить, на галявину, гублячи з пащі рожеві клапті піни, ледве виповз цілковито виснажений гепард і звалився зі стогоном ниць на землю, після чого озвався слабким, захеканим голосом Степана.

      – Вибач, брате… Упустив я його… Надто вже швидким… чорт виявився. Вибач…

      – Ага… а тепер ти теж запропонуй стратити себе, – гаркнув на нього Тарас. – Збожеволіли ви всі, чи що?.. Сподіваюся, хоч опричник розумнішим буде.

      – Обов’язково буду, – відгукнувся Василь, зі стогоном сідаючи біля вогнища. – Життя на царській службі до всякого привчає. Хоча, можеш мені повірити, Іван Васильович не забув би за таке парочку голів з плечей зняти. Для науки іншим слугам… Не дарма ж його Грозним прозвали. Але не все в нашій владі. Мов крізь землю провалився нечистий.

      – От навіжені… Та у нас всього чотири голови… Довелося б, для остраху, відразу переполовинити загін. А з ким після раду тримати? – вимучено посміхнувся Куниця. – Краще скажіть, що далі робити, братці?

      – Є, ні… Ти отаман, голова… тобі і вирішувати, – знизав плечима Степан і несподівано звернувся до дівчини: – Галлія, прикрий нас з Василем хоч чим-небудь. Бачиш, одяг весь розлізся. А голяка – незручно якось, від важливих думок відволікає, а мій морок для тебе, що серпанок.

      – Уже, – посміхаючись одними очима, відповіла дівчина. І чоловіки виявилися одягненими в чудові, оксамитові шаровари і м’які замшеві безрукавки. – Носіть на здоров’я.

      – Дякую, сонечко, – щиро подякував Орлов, задоволено розгладжуючи новий наряд. – Цілком інша справа. Що не кажи, брате чарівник, а жінки в цьому набагато краще нашого розуміють… Ну, так що ти придумав, отаман? Куди тепер?

      Стікаюче на жар гарячим смальцем, м’ясо видавало запаморочливі аромати, але похмуро насуплені люди не звертали на нього жодної уваги. І тільки, як у вечірньому повітрі війнуло горілим м’ясом, Галлія обережно торкнулася плеча Куниці.

      – Пане… отаман… Тарасе… Ваша вечеря зовсім згорить. Поснули ви всі, чи що? Можна, я зніму дичину з жару? А то – голодними залишимося.

      Від голосу дівчини чоловік, названий отаманом, струснув чубом від сну і хрипко перепитав:

      – Що?

      – М’ясо пригорає… – повторила шаманка.

      – Ні, про сон…

      – А… Поснули, кажу всі, а м’ясо підгорає…

      Куниця перевів розсіяний погляд на багаття і остаточно прийшов до тями.

      – Так що ж ти сидиш? – вхопився за найближчий прут з нанизаної на ньому чвертю заячої тушки СКАЧАТЬ