Сайонара. Джеймс А. Миченер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ наче був гангстером і нагадував про виплату боргів.

      – Кобе, – відповів я, відбираючи папери.

      – Так, але я хотів запитати, як ви його отримали?

      – Ніколи не обговорював речі на кшталт наказів із підлеглими, – відрізав я, повернувшись до дверей.

      Але Келлі важко спантелечити. Він сказав:

      – Я маю на увазі, чи знали ви, що генерал Вебстер писав до нашого командира?

      Це було обурливо. Я хотів зацідити малому пройдисвіту в пику, але він тримав мене на гачку. Я зніяковів, але відповів:

      – Вони друзі.

      – Звичайно, але ці листи були про вас.

      – Про мене?

      – Так, генерал Вебстер розпочинав усі свої листи зі слів: «Звичайно, я не маю наміру втручатися у керівництво ескадрильєю, але…» Він завжди використовував там «але».

      – Але що?

      – Але він певно не заперечував би, щоб майор Ллойд Грувер вирушив прямо до Кобе, чорт його забирай.

      – Я не просив таких розпоряджень, – сказав я, запхнувши папери в кишеню.

      – Та ви ще нічого не чули, Асе, – мовив Келлі, задирливо сміючись.

      Він, схоже, зневажав мене за те, що я офіцер, проте не міг не поважати, тому що я пілот.

      – Генерал Вебстер призначив вас до міжвідомчого авіаційного штабу, – мовив Келлі, – і це означає, що ви цілими днями сидітимете на своєму парашуті та нічого не робитимете. – Тут він усміхнувся і додав: – Але ось ночами…

      – Ночами?

      Келлі повернув свою нетямущу голову спочатку в один бік, потім в інший і запитав:

      – Асе, ви вмієте берегти таємниці?

      Я завжди був обачним, щоб ніколи й ні з ким не обговорювати військові таємниці, тож відповів:

      – Я б волів нічого не чути.

      Келлі роздратовано відсалютував мені й мовив:

      – Це не таємниця військово-повітряних сил. Це таємниця Аса Грувера.

      – Що ти маєш на увазі?

      – Як гадаєте, чому ви отримали розпорядження щодо Кобе? І тепленьке містечко? І привілейований рейс?

      Я відчув, що це заходить надто далеко і змінив тему.

      – Капелан каже, що ти також вирушаєш у Кобе.

      – Так.

      – Я чув, що це влаштував твій конгресмен.

      – О, так. Капелан сказав «ні». Командир сказав «ні». Ви сказали «ні». Але конгресмен сказав «так».

      Я був обурений і все ж спробував відбутися жартом:

      – Я чув, наче ти збираєшся одружитися.

      – Так.

      Нахабство Келлі звело нанівець будь-які мої спроби допомогти капелану Фіні наставити на пуття цього провінційного типа. Я підписав розписку про отримання документів і попрямував до дверей. Але Келлі зупинив мене, сказавши:

      – Я чув, що ви також збираєтесь одружитися.

      – Що ти маєш на увазі? – спитав я.

      – Дочка генерала прибуде в Кобе. Завтра.

СКАЧАТЬ