Царівна Нефрета. Василий Масютин

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ здавалось, що бачить Стакена, як похилений іде сходами. Обернувся, щоб переконатися, чи не помилився. Лук цих старечих плечей був йому добре відомий. «Стакен? чого?» – подумав Райт, даючи вказівки носієві.

      Перед спальним вагоном помітив Райт нараз Стакена: виглядало так, наче той стежив за кимсь. Оперся на палиці так сильно, мовби хотів втиснути її в кам’яну долівку і сам закам’янів у своєму грубому, старомодному пальті і шалі довкола шиї. Стакен дивився пильно та суворо; підніс капелюх і розкрив уста як для привіту:

      – Я прийшов, дорогий Райте, побажати вам… – Слово «побажати» звучало розтягнуто, лиховісно, і навіть глумливо. – Я прийшов побажати вам і попрощатись з вами…

      – Це моя жінка – це професор Стакен, – представив Райт, коли Мері наблизилася до них.

      Довкола старечих уст з’явилася усмішка:

      – Артистка? Поетка? – і тримав її руку у своїй. – Ваш чоловік так дуже любить жіночі поезії…

      Мері звільнила свою руку, глянувши допитливо, збентежена на свого чоловіка.

      – Не забудьте випитати чоловіка про єгипетську любовну поезію, головно про один рукопис.

      Це вже був без сумніву глум, до того злобний глум.

      – Професор має на думці один чудовий мистецький твір, який він уважав за вказане знищити, – відповів Райт, ухопивши Мері за руку так, мовби хотів її боронити. – Вибачте, пане професор, вже мусимо вас попрощати, – і звернувся до дверцят ваґону.

      Стакен витягнув із кишені лист, передаючи його Райтові.

      – Будь ласка, передайте цей лист директорові музею в Каіро, – і відступив від вагону, ніби не хотів подати Райтові руки на прощання.

      Кондуктор крикнув: «Прошу сідати!» Райт показався у вікні ваґону.

      Стакен стояв перед ним, як кам’яна статуя. Одну ногу висунув уперед, одна рука його опала, а в другій тримав палицю по самій її середині, притиснувши її до себе. Кілька дуже вичепурених дам і модних панків супроводили когось до вагону. Стакен виглядав посеред них, як пляма. Наче понура руїна стояв, не помічаючи нічого довкола. Його зір зупинився на Райті, що стояв поза шибою з притисненими до неї долонями, мов зачарований, і потонув у безодні очей свого вчителя. Вагон рушив з місця, а Стакен проводжав його очима, вдивлений у непорушного при вікні Райта. Коли Стакен щез з-перед очей Райта, Райт пішов до переділу, холітаючись на ногах, і впав безсило на своє місце.

      – Що за дивний чоловік отой Стакен… Як ти гадаєш? – спитала Мері.

      Друга частина

      Розшуки

      Одного дня Ляндсберґ дістав лист з єгипетською маркою. Від Мері з Каіро. Він зупинився головно на одній частині листа:

      «…Якби я не мала при собі Роббі, я була б у розпуці. Єгипет – найнудніше і найсіріше місце у світі. Він гарний тільки на ілюстраціях, але не тут на місці. Араби неможливий нарід: крикливі, влізливі і вонющі. Піраміди – великі купи каміння; мені вистачають фотографії. СКАЧАТЬ