Вдалині. Эрнан Диас

Чтение книги онлайн.

      – Це правда? – запитав юнак, обертаючись до своїх попутників.– Ті історії. Те, що розказують про Гока. Це правда?

      – Які саме? – запитав його один із шукачів.– Та, де він забив тих людей із братства на смерть? Чи та, що про чорного ведмедя в горах?

      – Не ведмедя, а лева,– втрутився беззубий чолов’яга.– То був лев. Він убив його голими руками.

      За кілька кроків від них чоловік в обірваному двобортному піджаку, що підслуховував їхню розмову, сказав:

      – Він колись був ватажком. В Америці. Це там він дістав своє ім’я.

      Розмова поступово привернула увагу чоловіків на палубі, і за якийсь час більшість із них обступили перший гурт на кормі.

      Усім їм було що розповісти.

      – Йому запропонували територію в Союзі2, штат чи що, з його власними законами й усе таке. Просто щоб тримати його подалі.

      – Він так дивно ходить, бо в нього затавровані ноги.

      – Він має армію в скельних печерах десь у каньйонах, що чекає на його повернення.

      – Банда зрадила його, й він їх усіх прикінчив.

      Легенди множилися, й незабаром розмов уже було кілька, вони накладалися одна на одну, гучність голосів росла разом з нахабністю та дивністю переказаних подвигів.

      – Брехня! – крикнув Манро, наближаючись до гурту. Він був п’яний.– Брехня це все! Гляньте на нього! Ви що, його не бачили? Старий боягуз. Та я таких десяток однією рукою. Постріляю, як голубів. Бах, бах, бах! – Він палив по небу з невидимої рушниці.– Та хоч коли. Давайте мені цього, цього, цього отамана, цього, цього, цього ватажка. Та хоч коли. Брехня це все!

      Люк, що вів під палубу, зі скрипом відчинився. Усі замовкли. Плавець із великим зусиллям виліз звідти і, наче кульгавий колос, зробив кілька натужних кроків у бік натовпу. Тепер він мав на собі лосини з сирої шкіри, ткану сорочку й кілька шарів якихось незрозумілих вовняних накидок, укритих шубою, зробленою з хутра рисей і койотів, бобрів і ведмедів, карібу й змій, лисиць і диких собак, коатів і пум та інших невідомих звірів. То там, то тут теліпалися писок, лапа, хвіст. Порожня голова великого гірського лева висіла, наче каптур, у нього за спиною. Різноманіття звірів, використаних для цієї шуби, а також різні стадії ветхості шкур давали уявлення водночас про те, скільки часу пішло на цю одежину, і про те, як далеко подорожував той, хто був у неї вбраний. У кожній руці він мав поліняку, розрубану посередині.

      – Так,– мовив він, не дивлячись ні на кого конкретно.– Більшість із цього – брехня.

      Усі швидко відступили від невидної лінії, проведеної між Манро та чоловіком у шубі. Рука Манро зависла над кобурою. Він стояв з остовпілою урочистістю, властивою дуже п’яним і дуже переляканим.

      Велетень зітхнув. Він здавався неймовірно втомленим.

      Манро не поворухнувся. Плавець зітхнув ще раз і раптом, доки ніхто й моргнути не встиг, ударив СКАЧАТЬ