Дім на березі озера. Мері Ловсон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ до Люка. Вона глянула на батька. – Потрібен йому костюм?

      – Не знаю, – відповів той.

      – Ви маєте купити йому костюм, – сказав Метт. – Йому дуже личитиме.

      Люк тільки пирхнув. Попри їхні відмінності й те, що Люк завжди втрапляв у халепу, а Метт – ніколи, між ними рідко виникало справжнє тертя. Вони обидва належали до людей, яких називають товстошкірими. А ще більшість часу, як на мене, жили в різних світах, так що зіштовхувалися нечасто. Разом з тим, коли-не-коли вони таки билися, і тоді всі емоції, які не мали б виходити на яв узагалі, виринали всі водночас, порушуючи одинадцяту заповідь. З якихось причин самі бійки, здавалось, не суперечили правилам – може, батьки вважали їх нормальною поведінкою дорослих чоловіків, мотивуючи це тим, що якби Господь не хотів, щоб вони билися, то не дав би їм кулаків. Однак одного разу, в запалі, цілячи Меттові в голову й промахнувшись, Люк вгатив кулаком в одвірок і вигукнув: «Чорт! Сучий ти син!» і йому тиждень заборонили заходити в їдальню й тому доводилося їсти на кухні навстоячки.

      Лише мене їхні бійки по-справжньому засмучували. Метт був швидший, але Люк – куди сильніший, тож я страшенно боялася, що одного разу його потужний удар поцілить і вб’є Метта. Я кричала їм припинити, і мої крики так дратували батьків, що часто саме мене відправляли до кімнати.

      – Що йому знадобиться, – промовив батько, все ще зважуючи питання костюма, – так це валіза.

      – Ох, – вихопилось у мами. Порційна ложка зупинилась над мискою картоплі. – Валіза, – додала вона. – Так.

      Я бачила, як на мить її обличчя завмерло. Я припинила крутити ножа і з тривогою на неї дивилася. Думаю, аж до того моменту вона не усвідомлювала, що Люк поїде з дому.

      Бо співала своїй квасольці, ніжно колихаючи її, притулену до плеча.

      – Квасоля, соля, соля, – мугикала вона. – Соля, соля, солинка.

      – Поклади її, Бо, – неуважливо наказала мама, все ще тримаючи порційну ложку занесеною. – Її треба їсти. Поклади, і я тобі її поріжу2.

      Бо здавалась наляканою. Вона завищала і пристрасно притисла квасолю до грудей.

      – Святі небеса! – вигукнула мама. – Припини. Я від тебе втомилась.

      Хоч би там що відбилося на її обличчі, але воно зникло, і мама була знову нормальна.

      – Нам доведеться поїхати до міста, – звернулася вона до батька. – У «Бей». Там продають валізи. Можемо зробити це завтра.

      Отож, у суботу вони разом поїхали в Струан. Справжньої потреби їхати їм удвох не було. Кожен з них цілком міг вибрати валізу самотужки. І потреби поспішати й робити це саме в той день теж не було – до початку семестру ще залишалось понад шість тижнів. Але, думаю, їм просто хотілося поїхати. Хоч і дивно це казати про таких врівноважених, практичних людей, але, можливо, їм нетерпеливилося. Все-таки це ж був їхній син. Один із Моррісонів мав стати вчителем.

      Вони не хотіли брати нас із Бо з собою, і, звісно, ми були занадто малі, щоб залишатися удвох, тож вони дочекалися Люка й Метта з ферми Келвіна Пая. Хлопці СКАЧАТЬ