Робін Гуд. Александр Дюма

Чтение книги онлайн.

      Дівчина з осудом подивилася на волоцюгу сповненими жаху очима.

      – Ну-ну… – Розбійник обережно підступив ближче. – Не варто пропікати мене поглядом. Фіц-Олвін, красуне, зробив би з тебе рабиню, а зі мною ти станеш справжньою королевою Шервудського лісу… Ходімо, відтепер ти моя полонянка.

      Меріон, здавалося, пустила повз вуха дурне базікання бродяги, набралася духу і твердо мовила:

      – Я нікуди з вами не піду, а ви негайно мені все розповісте про Аллана!

      – Біс би тебе взяв! – Побачивши, що його слова не справили на дівчину належного враження, розбійник спохмурнів і рушив до неї. – Якщо барон сьогодні ж не повісить сера лицаря на шибеницю, то твоєму братові залишиться одна дорога – до лісу. Житиме з нами. І досить теревенів, красуне! Присягаюся пеклом, ти підеш зі мною, навіть коли тобі дуже не хочеться…

      Тепер Меріон могла сподіватися на допомогу хіба що вірного Ланса.

      – Візьми його, Лансе! – гукнула.

      Хоробрий пес тільки того й очікував – його треноване тіло злетіло в повітря, і щелепи клацнули на горлі розбійника. Але той, мабуть, звиклий оборонятися від хижих звірів, схопив собаку за передні лапи, відірвав од себе і з силою пожбурив геть. Кров цебеніла йому з обідраної шиї, волоцюга відступив, притулився до дерева і завмер з ножем у руці, готовий до сутички. Ланс не злякався й знову кинувся на лиходія, та враз наштовхнувся на вістря клинка. Його ікла ще рвали плече розбійника, а тіло вже безсило обвисло і невдовзі важко сповзло до ніг волоцюги.