Бомбардир. Кирило Круторогов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ й у Конча-Заспу на матчі динамівського дублю, а крім того, намагаюся не пропускати домашніх ігор «Динамо-2», особливо якщо вони відбуваються не на базі, а в Маріїнському парку. До бази далеченько на маршрутці, а мій двадцятирічний «Опель» дихає на ладан, і я намагаюся тривожити його якомога рідше…

      Дощ посилився, змусивши мене поквапитися.

      Усередині чаші стадіону, на біговій доріжці, без особливого інтересу стежили за розминкою гравців прес-аташе команди гостей, дівчина з прес-служби «Динамо», інспектор матчу – старий пияк із масивним перснем-печаткою, як у кіношних злодіїв у законі. З ними – директор стадіону, кремезний чолов’яга років шістдесяти, завжди підтягнутий, енергійний, з рівною південною засмагою. Ми потисли один одному руки, дівчина простягла мені протоколи матчу й кудись утекла.

      – Як газон? – поцікавився я в директора.– Дренаж працює як слід?

      – Самі бачите – майже в ідеальному стані.

      – У вас як завжди – усе на рівні!

      – На тому стоїмо…– Він усміхнувся й відразу півголосом заговорив про щось із інспектором.

      Мряка не вгамовувалась, і я попрямував до сусіднього сектора. Там, на самій верхотурі, під козирком,– місця для журналістів.

      – Олексію Петровичу!

      Я пригальмував, озирнувся. Попід огорожею в мій бік поспішала дівчина з прес-служби «Динамо». Поруч зі мною – здорованем на зріст за сто дев’яносто, з уже окресленим черевцем і задишкою, з коротко підстриженою, але вже сивуватою бородою,– вона здавалася зовсім крихітною й тендітною. Така собі Дюймовочка.

      – Тобі чого, красуне?

      Дівчина трохи зашарілася.

      – Бачила ваше інтерв’ю з Гайдуком…

      – Ну і як тобі?

      – Найвищий пілотаж! – Вона всміхнулась і миттю змахнула усмішку.– Як він у вас розкрився…

      – Розкрився? Та де! Банальне портретне інтерв’ю.

      – Це для тих, хто не в курсі. Самі знаєте, як він тікає від журналістів. Не зносить узагалі. А з вами…

      – Ну й що, по-твоєму, такого сенсаційного він наговорив? Нуль.

      – Не має значення. Крок назустріч – уже прогрес… Як він вам здався віч-на-віч?

      – Нормальний. Тримає дистанцію, не вихваляється. Не вдає із себе суперзірку.

      – Ну нічого. Перебереться до Іспанії, як Коноплянка, там його за дві секунди медійники обламають. Заговорить, ще й як.

      – Я чув, ним в Англії цікавляться…

      – Думаєте, в Англії в нього вийде?

      – Чому ні? Він же як бульдозер. Таким і залишиться – хоч в Англії, хоч в Іспанії. Важче, звісно, буде, ніж удома. Тут на нього вся команда працює, та й суперники слабші. Але, гадаю, хлопець не пропаде… Як там твої підопічні сьогодні, живі-здорові?

      – Здебільшого. Тільки Солдатов ще відновлюється після травми. Ну й Торохтій відбуває дискваліфікацію.

      – Добре, СКАЧАТЬ