Ініціація. Клубне видання. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

      – У коридорі. За дверима, – відповідає дівчина, йде собі геть.

      У коридорі? За дверима? Як же зловісно раптом починають звучати окремі слова! У коридорі, за дверима. Сподіваюся, нотаріус не лежатиме в коридорі ногами до дверей.

      Розгублено дивлюся на Ульку: що робитимеш?

      – Ходімо зі мною? – Улька дивиться на мене чистими, наївними, сліпими очима.

      – Так невчасно мій шокер розрядився, – відповідаю.

      І ми сунемо до дверей. Беззахисні, насторожені, заінтриговані, зацікавлені та вмотивовані. Ані сумніву: за дверима – Герман. На душі – гидко і кисло. Улька підходить до дверей, пропускає мене вперед.

      – Відчиняй. Це ж твій сон.

      – Ми не спимо. Усе по-справжньому, – дратуюся, але рвучко штовхаю двері. Вириваюся в коридор уперед грудьми, як на ворожу вогневу точку, та бачу в порожньому просторі тільки сухого сивого дідуся в потертому костюмі: тьмяні очі, тремтячі руки.

      – А… де нотаріус? – Улька вже поряд. Роззирається.

      – Дозвольте відрекомендуватись, – дідусь робить до нас крок, вимовляє слабким тихим голосом: – Василь Іванович. Нотаріус. У минулому.

      – Ви нотаріус? – не втримуюся.

      – І громадянин, – додає дідусь.

      – У минулому? – Улька розслабилася, кепкує.

      – Дійсний член суспільства, – цілком серйозно відказує дідусь. Роздивляється Ульку уважно, питає ввічливо: – Ви Уляна?

      – Так! Вона Уляна, – мені стає легко і весело. Час залишити Ульку сам на сам із дідусем. Немає мені діла до їхніх справ. Мій дивний сон, що я запам’ятала лише короткий страхітливий його уривок, аж так широко не розповсюджується на непередбачувану реальність.

      – Мені до вас порадив звернутися Тимур, – чую дідусеві слова, коли вже суну до коворкінгу. Тимур? Сама не розумію, чому зупиняюся, обертаюся до Ульки з дідусем. Цей старенький нотаріус знає Ульчиного дармоїда Тимура? Дивний тандем.

      – Ви знаєте Тимура? – і собі дивується Улька.

      Кволим, тихим голосом дідусь розповідає, як познайомився з Тимуром за шахами в парку і Тимур побився зі старим об заклад: мовляв, якщо нотаріус виграє три партії підряд, Тимур допоможе старому вирішити його проблему.

      – І я виграв, – усміхається дідусь. – Мій дивний Паркінсон – тільки в руках, хоч і базується в голові. На мізках, як не дивно, не відбився. І то проблема.

      – Чому? – питає Улька.

      – Бо постійно думаю. Навіть тоді, коли не хочу думати.

      Дивна людина. Тремтячими руками дістає з целофанового пакета товстий зошит. Пояснює делікатно: Тимур дотримав слова. Вислухав дідусеву проблему і направив до Уляни. Сказав: та дівчина – золото. Зробить усе, що потрібно, лиш скажіть: ви від Тимура; бо в самого Тимура немає технічних можливостей допомогти старому.

      – І як я можу вам допомогти? – згадка про Тимура творить дива. Улька супиться, та не вередує.

      Дідусь простягає їй товстий зошит. Пояснює терпляче: тут усе! Усе, що він має донести всім і кожному СКАЧАТЬ